Межа дозволеного (судді в соцмережах)

Психологи стверджують, що користування соціальними мережами впливає на психіку людини. Але, як виявляється, подразник — не інформація, а особисті пости численних друзів. Особливо шкодять психологічному здоров’ю користувачів фото з відпочинку, закордонних подорожей, світських прийомів тощо. Психологи припускають, що такі світлини можуть викликати заздрість у тих, хто їх роздивляється. Та, як свідчать останні події, соціальні мережі можуть позначатися не лише на психологічному здоров’ї, а й на репутації. То де розумна межа між «порядно й дозволено» та «аморально й недостойно»? А тим паче,

коли йдеться про суддів?

«Якщо людини немає в Інтернеті, то вона не живе»

Пора відпусток закінчується — і починається активний обмін враженнями. Щоправда, краще сказати — продовжується, бо ж багато суддів уже повернулися з відпочинку, тож розмови про те, де хто відпочивав, усе ще актуальні. Проте не завжди про пережиті емоції лише розповідають, іноді їх виставляють на загальний показ. А чому б ними не поділитися з іншими в соціальних мережах? Тим більше що нині в кожного є доступ до останніх.

Пригадується, як кілька років тому один користувач Інтернету заявив: «Якщо людини немає в Інтернеті, то вона не живе». Проте деякі користувачі всесвітньої мережі живуть занадто активно й відкрито, про що свідчать їхні пости. І це стосується людей різного віку, соціального статусу, достатку, сфери діяльності. У тому числі й суддів, які теж не нехтують спокусою

продемонструвати фото з власного архіву після відпочинку: на пляжі, в купальнику, у сумнівному товаристві тощо. Адже такими світлинами майорить Інтернет, і нікого не здивуєш напівоголеною панною, якщо до неї немає жодного суспільного інтересу.

Нещодавно користувачі Інтернету споглядали чергові пікантні фото, внаслідок чого від бурхливого обговорення постраждала молода суддя зі Львівщини. Як повідомляють інтернет-видання, фото було вилучено із соціальної мережі, якою користувалася суддя. До речі, після пережитого вона  видалила свій акаунт. Здавалося б, з якого дива галас? Подібних світлин і шукати не треба — на кожному кроці. Але ж тут питання в іншому: на фото — суддя. Коментарі під скандальним матеріалом не те що не на користь законниці, а навіть проти всієї судової системи. От вам і сприяння довірі та повазі до суду.

То яка порція публічності є допустимою для суддів? Наскільки судді вільні в поведінці поза роботою в суді

та демонстрації свого приватного життя?

Щоб не зашкодити авторитету

Оцінкою та перевіркою моральних якостей майбутніх служителів Феміди займається Вища кваліфікаційна комісія суддів. Досить довго вирішувалося питання стосовно того, як і що перевіряти. Все ж вирішили керуватися положеннями присяги судді, де перелічено особисті якості, які мають бути йому притаманні. Навіть голова ВККС Ігор Самсін не втомлюється нагадувати, що «Україні потрібен чесний, порядний суддя з високими морально-етичними якостями та грунтовними знаннями законодавства».

Чи не настільна книга з поведінки для кожного носія мантії — Кодекс суддівської етики, прийнятий на ХІ з’їзді суддів 22 лютого 2013 р. У ньому визначено, як повинен поводити себе український суддя. Новинка — розд. ІІІ «Позасудова поведінка судді». Із 5-ти статей розділу ст.20 присвячена саме поведінці судді в Інтернеті. У ній зазначено: «Участь у соціальних

мережах, інтернет-форумах та застосування ним інших форм спілкування в мережі Інтернет є допустимими, проте суддя може розміщувати, коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади».

Тлумачення того, яка ж саме інформація може завдати шкоди, не дано. Певно, у цьому випадку кожен має, виходити з власного досвіду, стилю та рівня культури, виховання тощо, тобто морально-етичних якостей.

У кодексі поведінки суддів США не йдеться про поводження їх в Інтернеті. Натомість значну увагу приділено благодійній діяльності законника, фінансовим питанням тощо. Проте американські мантієносці — активні користувачі Інтернету. Крім того, серед них трапляються блогери, які діляться у світовій мережі своїми думками, переконаннями, можуть спілкуватися про котрусь із вирішених справ тощо. Детальніше про це ви можете почитати на ст.16 у матеріалі «Судді в блогах».

Українські судді поки що помічені лише як дописувачі Facebook. Певно, освоєння ними блогосфери ще попереду.

Етика по-російськи

У кодексі суддівської етики Росії також нічого не сказано про користування Інтернетом. Проте в гл. 2 «Загальні вимоги, що висуваються до поведінки судді» у п.1 ст.6 роз’яснюється, яким має бути суддя. «Суддя має дотримуватися високих стандартів етики й моралі, бути чесним, у будь-якій ситуації зберігати особисту гідність, дорожити своєю честю, уникати всього, що могло б применшити авторитет судової влади та завдати шкоди репутації судді».

Знову ж таки, точного визначення «високих стандартів моралі» немає. Щоправда, російським суддям законодавством дозволено «вільне вираження своєї думки», так навіть назвали окрему ст.22, згідно з якою судді надано право «вільно виражати свою думку… без будь-якого втручання з боку публічної влади й незалежно від державних

кордонів». Проте знову обмеження: «Суддя повинен здійснювати своє право на свободу вираження думки в такий спосіб, який був би сумісним з обмеженнями, що накладаються на нього його статусом». До того ж стаття «рекомендує» «утримуватися від публічних заяв або зауважень, які можуть завдати шкоди інтересам правосуддя, його незалежності та неупередженості».

Як бачимо, російських суддів закликають висловлювати свої думки обережно, аби не зашкодити правосуддю.

Білоруська гармонія

Чи доводилося вам щось некоректне чути про законників з Білорусі? А тим паче про інтернет-скандали? Важко сказати: чи то справа в детально прописаному кодексі честі судді Республіки Білорусь, чи то в самоконтролі суддів. Проте в жодному з вищезгаданих кодексів немає статті «Культура спілкування судді». У них, правда, не йдеться про поводження та висловлювання суддів у соцмережах,

але зазначається, що «в спілкуванні з людьми під час виконання своїх службових обов’язків і в неслужбових стосунках суддя зобов’язаний дотримуватися загальноприйнятих правил поведінки, поводитися достойно».

До того ж указується: «Суддю повинні вирізняти ввічливе, коректне ставлення, терпіння, принциповість, прагнення з’ясувати суть питання, вміння вислухати співрозмовника і зрозуміти його позицію, виваженість і аргументованість при прий­нятті рішення». Крім того, до такої поведінки суддя ще має заохочувати колег, працівників апарату суду, а також інших громадян. Такий собі суддя — носій моралі й зразкової поведінки. До речі, про останню. У кодексі привертає увагу ст.11 «Етика судді в судовому засіданні». Так от, на законника в цьому процесі покладена важлива місія: він «повинен прагнути до створення в судовому засіданні обстановки урочистості, доброзичливості та спокою».

Важко сказати, наскільки виходить у суддів створити

таку атмосферу в процесі розгляду справ, бо ж білоруські судді, на відміну від американських, не пишуть про свою практику в соцмережах. Натомість замість них про це залишають відгуки громадяни. Наприклад, нещодавно в суді розглядалася справа щодо коментаря в соц­мережі про роботу правоохоронних органів, який суд розцінив як образу й постановив, що  любитель вільно висловлюватися має заплатити штраф у розмірі 10 млн білоруських рублів (8,9 тис.грн.). То що вже говорити про суддів?

То чи дозволені фото?

По суті, це питання так і залишилося відкритим. З одного боку, Конституція для всіх — одна, і що дозволено кожній людині, то дозволено і суддям. З другого — є Кодекс суддівської етики. До речі, на останній часто посилалися судді, обговорюючи з нами тему. Але зійшлися в одному: суддя має поводитися достойно як на роботі, так і поза нею.

Виходить, справа в самоконтролі та самоцензурі кожного судді. Але, погодьтеся, не дуже хотілося б,

щоб вашою справою займався суддя, на відверте фото якого ви натрапили в Інтернеті. Закономірно спрацьовує відсторонення від особи, сумніви в її порядності, серйозності. А можливо, вся справа в стереотипах чи менталітеті й ми ще не готові до такого сприйняття суддів, на відміну від, скажімо, американців? Але це вже інша тема для обговорення.

  За матеріалами газети "Закон і Бізнес"