Які недоліки системи відшкодування шкоди, завданої судом?

Інструменти відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями суду, прокуратури, органів, що здійснюють досудове розслідування, оперативно-розшукову діяльність, складно назвати ефективними, оскільки матеріальна і моральна шкоди підлягають відшкодуванню відповідно до різних порядків (позасудового і судового), що ускладнює розгляд судами об'єднаних вимог у порядку позовного провадження.

На це звернула увагу суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, член Вищої ради юстиції Алла Олійник під час участі в роботі IV Міжнародного судово-правового форуму, повідомляє "ЗіБ" з посиланням на ВССУ.

Недосконалі закони

За словами судді, аналіз відповідної судової практики свідчить про недосконалість та неузгодженість законодавства про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органу, що здійснює ОРД, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Так, із прийняттям у 2003 році Цивільного кодексу України регулювання вже зазначених відносин відшкодування шкоди зазнало змін. Проте, підкреслила А. Олійник, виникає низка питань щодо застосування норм матеріального та процесуального права.

Зауважимо, право на відшкодування шкоди передбачено Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Протоколом №7 до Конвенції, Міжнародним пактом

про громадянські та політичні права, ЦК, Законом «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі – Закон), Положенням про застосування Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».

На сьогодні українське законодавство не передбачає права учасників процесу оскаржувати надмірну тривалість провадження у справі та не гарантує права на відшкодування шкоди, завданої внаслідок необґрунтованого затягування розгляду справи в суді.  На  необхідність існування у національному праві спеціальних правових інструментів, за допомогою яких заявник міг би оскаржити тривалість провадження, ЄСПЛ звернув увагу у справах «Смірнова проти України» 8 листопада 2005 року, «Кудла проти Польщі» 26 жовтня 2000 року.

Та все ж, суддівські рішення в основному ґрунтуються на законах, прийнятих парламентом, а тому законодавець повинен забезпечити, щоб законодавство було чітке та просте у застосуванні, а також відповідало Конвенції, зазначає суддя.

Суперечлива практика

Суддя звертає увагу на окремі аспекти застосування національними судами п.5 ст. 5 Конвенції відповідно до якого кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має право на відшкодування, а також практики ЄСПЛ у вказаній категорії справ. «У справах «Світлорусов проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Корнейкова проти України», «Мироненко і Мартенко проти України» ЄСПЛ констатував порушення п. 5 с.і 5 Конвенції з огляду на неможливість для заявників отримати відшкодування шкоди, завданої національними органами у контексті провадження в їхніх кримінальних справах», – зауважила А. Олійник.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди суди не завжди звертають увагу на те, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право на відшкодування виникає і тоді, коли національний суд встановить позбавлення особи свободи за умов, які суперечили пунктам 1,  2,  3 і 4 Конвенції.

Окремо відзначалось, що національне законодавство не передбачає  відшкодування шкоди на підставі прямої дії Конвенції. Водночас пункт 5 статті 5 Конвенції покладає на державу обов’язок визначити в національному праві ефективну можливість такої компенсації, якщо в даному праві Конвенція не має прямої дії. А.Олійник стверджує, що в окремих випадках судді не звертають увагу на те, що право на відшкодування матеріальної шкоди не залежить від повної реабілітації особи,  про що свідчить  прецедентна практика ЄСПЛ та положення Закону. Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ право на відшкодування, закріплене в пункті 5 статті 5 Конвенції, виникає після того, як національний орган або ЄСПЛ виявив порушення одного з  пунктів цієї статті.

На думку судді, судова практика у цій категорій спорів є непослідовною та неоднаковою в частині дотримання спеціального порядку звернення потерпілої особи за відшкодуванням шкоди.