Юристи обговорили проблеми міжнародного викрадення дітей

Відбувся круглий стіл Комітету сімейного права та майнових спорів Асоціації адвокатів та відділення міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка на тему: «Міжнародне викрадення дітей. Способи вирішення спорів», під час якого адвокати-практики, науковці, представники органів державної влади та медіатори обговорили різноманітні аспекти проблеми міжнародного викрадення дітей, приділивши особливу увагу питанням виконання Україною Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.

Як повідомили "ЗіБ" у ААУ, захід розпочався з короткого виступу модератора круглого столу – Поєдинок Ольги Романівни, адвоката, к.ю.н., старшого викладача кафедри зовнішньої політики і дипломатії Дипломатичної академії України при МЗС України, яка окреслила предметні рамки майбутньої дискусії, розмежувавши цивільно- та кримінально-правовий аспекти міжнародного викрадення дітей. Утім, як зазначила пані Ольга, у випадках переміщення дитини через кордон та/або утримування на території іноземної держави одним із батьків без згоди іншого ці аспекти є нерозривно пов’язаними між собою. Серед прикладів такої взаємодії було наведено ситуацію, коли один із батьків відмовляється виконувати судове рішення у цивільній справі про повернення дитини до постійного місця проживання за кордоном, унаслідок чого може бути притягнутий до кримінальної відповідальності.

Подальша дискусія велася довкола проблем виконання Гаазької конвенції в Україні. Калакура Віктор Ярославович, к.ю.н., доцент, завідувач кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка, надав загальну інформацію про Гаазьку конвенцію та її місце в національній правовій системі України. Розказавши про історію створення документа, він зосередив свою увагу на цілях і сфері дії цього міжнародного договору, а також на специфіці набуття ним чинності у відносинах між окремими державами. Зокрема, Віктор Ярославович зазначив, що цілями Конвенції є негайне повернення дітей, незаконно вивезених за кордон або незаконно там утримуваних, а також ефективне дотримання прав на опіку та доступ, передбачених законодавством однієї держави, в інших договірних державах. Таким чином, Гаазька конвенція не вирішує всіх питань, які виникають у відносинах між батьками, між якими виник спір щодо дитини, а лише містить механізм повернення дитини до держави її постійного проживання, що дозволяє зробити перший крок для комплексного врегулювання спірних питань між батьками по суті в державі постійного проживання дитини. При цьому, як зауважив пан Калакура, вирішення спорів у суді не завжди є ефективним способом розв’язання конфліктів між батьками, тому особам, які опинилися в подібній ситуації, доцільно звернути увагу на альтернативні способи вирішення спорів, передусім, на медіацію. Що ж до юристів, то вони не повинні забувати, що застосування Гаазької конвенції припиняється з досягненням дитиною 16-річного віку та що цей міжнародний договір діє лише у відносинах між Україною та тими державами-учасницями Конвенції, які визнали приєднання до неї України. 

Про актуальність проблеми міжнародного викрадення дітей для України та необхідність застосування Гаазької конвенції доповів Уповноважений Президента України з прав дитини Кулеба Микола Миколайович, до якого часто звертаються як батьки, чиї діти були викрадені, так і батьки, яких звинувачують у викраденні дітей. Крім того, пан Кулеба нерідко спілкується з іноземними дипломатами, які звертають увагу на окремі випадки недодержання Україною її міжнародно-правових зобов’язань за Конвенцією. На його думку, в Україні подекуди спостерігається ігнорування вимог Конвенції як батьками, так і органами державної влади, які не знають або не розуміють змісту цього міжнародного договору. Микола Миколайович зазначив, що вбачає причину цього в проблемі нехтування дорослими (батьками та чиновниками) інтересами дитини, тоді як у таких ситуаціях саме інтереси дитини повинні стояти на першому місці. Він закликав завжди пам’ятати про те, що Гаазька конвенція повинна тлумачитися та застосовуватися з урахуванням положень Конвенції про права дитини 1989 року, яка проголошує принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Наприкінці свого виступу пан Кулеба запропонував боротися з проблемами, які виникають при застосуванні Гаазької конвенції, не лише за допомогою юридичних засобів, а й шляхом широкого громадського обговорення та впливу на суспільну думку.

Зважаючи на те, що Гаазька конвенція діє у відносинах між Україною та лише обмеженою кількістю держав, а також на те, що передбачені нею механізми не завжди гарантують повернення дитини, зусилля батьків та їхніх адвокатів повинні бути спрямовані передусім на попередження викрадення. Саме тому дуже великий інтерес викликала доповідь слухачки Дипломатичної академії України при МЗС України Алімбаєвої Ольги Анатоліївни на тему: «Запобігання та оперативне реагування у випадках міжнародного викрадення дітей». Маючи значний досвід роботи в Адміністрації Державної прикордонної служби України, пані Ольга розказала про найбільш поширені ситуації, коли дитина може бути вивезена за кордон без згоди матері-українки чи батька-українця. Так, нерідко діти, народжені в міжнародному шлюбі, мають подвійне громадянство (українське та іноземне). Правила перетинання державного кордону громадянами України у випадку виїзду з України її громадянина, який не досяг 16-річного віку, вимагають пред’явлення нотаріально посвідченої згоди того з батьків, хто відсутній у пункті пропуску через державний кордон. Щодо дітей з іноземним громадянством таких вимог немає, чим намагаються скористатися батьки-іноземці: вони пред’являють дійсні документи на дитину, що підтверджують її належність до іноземного громадянства, уникаючи в такий спосіб необхідності надання згоди другого з батьків на виїзд дитини за кордон. Звісно, особа, яка має і українське, і іноземне громадянство, відповідно до Закону України «Про громадянство України» у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України, однак на практиці оперативно з’ясувати, що дитина з іноземними документами має українське громадянство, доволі складно. Саме тому, на думку Ольги Анатоліївни, якщо батьки постали перед безпосередньою загрозою вивезення їхньої дитини за кордон без їх супроводу та згоди, то доречним буде своєчасне звернення до органів внутрішніх справ або до суду. Крім того, пані Алімбаєва вказала на типові помилки при оформленні звернень громадян і адвокатських запитів, серед яких відсутність даних, вказання яких є обов’язковим, ненадання необхідних документів та неналежне оформлення додатків до запитів. Вона також порадила звертатися за консультаціями з питань перетинання державного кордону України до служби «Довіра» Державної прикордонної служби України за телефоном гарячої лінії або приходити на особистий прийом до компетентних фахівців із Держприкордонслужби.

Виступ Алімбаєвої Ольги Анатоліївни викликав жваву дискусію, у ході якої учасники круглого столу поділилися власним досвідом запобігання міжнародному викраденню дітей та оперативного реагування в таких ситуаціях, розглянули конкретні складні випадки з практики. У ході обговорення було виявлено ще один фактор, який полегшує вивезення дітей за кордон без згоди батьків та здатний унеможливити застосування положень Гаазької конвенції. Ідеться про неконтрольованість значної частини державного кордону України у зв’язку зі збройним конфліктом на її території. 

Вагомий внесок у роботу круглого столу зробили представники Міністерства юстиції України, на яке покладено функції Центрального органу за Гаазькою конвенцією. Так, Зозуля Ольга Вікторівна, начальник відділу міжнародного приватного права Департаменту міжнародного права, повернення активів та відшкодування втрат, завданих тимчасовою окупацією АР Крим, Міністерства юстиції України детально описала процедуру подачі та розгляду заяв про сприяння поверненню дитини, поданих на підставі Гаазької конвенції. Так, Ольга Вікторівна розповіла про взаємодію Міністерства юстиції з численними органами, установами та організаціями в Україні та за кордоном, спрямовану на встановлення місця знаходження викрадених дітей, збору інформації та встановлення контакту з батьками з метою проведення процедур досудового врегулювання, що є найкращим варіантом вирішення спорів про повернення дитини. Пані Зозуля зазначила, що кількість заяв, поданих на підставі Гаазької конвенції, зростає та що для прискорення їх розгляду заяви повинні бути належним чином оформленими та містити всю необхідну інформацію в повному обсязі, на що представникам батьків треба звернути особливу увагу. Вона також підкреслила важливість додержання строку для подання заяв про повернення дитини, який за загальним правилом становить один рік з дати незаконного переміщення чи початку незаконного утримування дитини. Крім того, Ольга Вікторівна відмітила, що, незважаючи на певний прогрес у цій сфері, в Україні все ще мало знають про Гаазьку конвенцію, а тому працівникам її відділу доводиться проводити інформаційно-роз’яснювальну роботу з батьками (зокрема, під час особистих прийомів) та органами державної влади. У зв’язку з цим вона закликала юристів долучитися до роботи з поширення знань про Гаазьку конвенцію. Після своєї доповіді пані Зозуля надала вичерпні відповіді на запитання адвокатів.

Зважаючи на специфіку правовідносин, які виникають у зв’язку з міжнародним викраденням дітей, та порівняно невелику кількість відповідних справ, розглянутих українськими судами, учасники заходу з великим інтересом сприйняли виступ Заслуженого юриста України, Судді Верховного Суду України (Судова палата у цивільних справах) Охрімчук Людмили Іванівни, присвячений специфіці судового розгляду справ про міжнародне викрадення дітей і практиці застосування Гаазької конвенції судами України. Нагадавши про проведене 2014 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ узагальнення судової практики розгляду цивільних справ із застосуванням Гаазької конвенції, пані Охрімчук проаналізувала відповідну практику Верховного Суду України із зазначенням конкретних постанов, у яких викладені правові позиції Суду. Крім того, вона звернула особливу увагу на обставини, які можуть бути підставами для відмови у повернення дитини до іноземної держави, у зв’язку з чим наголосила на важливості формування представниками сторін якнайповнішої доказової бази на підтвердження їхніх правових аргументів. Людмила Іванівна також закликала адвокатів вивчати практику Європейського суду з прав людини та застосовувати її в своїй роботі.

У контексті судового розгляду справ про міжнародне викрадення дітей найбільш дискусійним виявилося питання про строки такого розгляду. Як відомо, Гаазька конвенція встановлює загальний шеститижневий строк для винесення рішення про повернення дитини чи відмову в поверненні. Утім, як показує практика, в Україні ця вимога не виконується, і нерідко такі судові процеси затягуються на два-три роки, що негативно впливає як на дітей, так і на батьків, оскільки створює ситуацію тривалої невизначеності. Недотримання передбачених Конвенцією строків пояснюється відсутністю в українському цивільному процесуальному законодавстві особливої процедури розгляду зазначеної категорії справ, тому учасники круглого столу висловилися на користь ідеї внесення змін до законодавства, спрямованих на прискорення розгляду судових справ із застосуванням Гаазької конвенції. Серед варіантів вирішення проблеми було запропоновано обмеження можливостей апеляційного та/або касаційного перегляду даної категорії справ. Щоправда, деякі учасники дискусії не погодилися з цією позицією, вважаючи її такою, що обмежує право сторін процесу на оскарження судового рішення, але всі зійшлися на думці про необхідність подальшого пошуку належного балансу

між вимогами оперативного винесення рішення та ретельного розгляду справи з метою якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Після перерви на каву, під час якої учасники круглого столу мали можливість поспілкуватися в неформальній обстановці, розпочався розгляд одного з найбільш проблемних питань дотримання Гаазької конвенції в Україні – виконання судових рішень, винесених на підставі Гаазької конвенції. Першою з цього питання виступила Ющак Анна Володимирівна, LL.M. (Європейський університет Віадріна, ФРН), адвокат, Директор департаменту цивільного та сімейного права Української іноземної юридичної колегії, яка зазначила, що в Україні відсутній спеціальний порядок вчинення виконавчих дій по поверненню/передачі дітей за Гаазькою конвенцією. У зв’язку з цим уже тривалий час точиться дискусія щодо можливості застосування до таких ситуацій ст. 77 Закону України «Про виконавче провадження» («Виконання рішення про відібрання дитини»). Пані Анна нагадала про те, що у своїй ухвалі від 26.12.2012 р. у справі №6-43770св12 ВССУ дійшов висновку про неможливість застосування у виконавчому провадженні ст. 77 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо у судовому рішенні не визначено, що дитина підлягає відібранню. Вона також зауважила, що останнім часом простежується практика закриття державними виконавцями виконавчого провадження по поверненню дітей за Гаазькою конвенцією з підстав, передбачених ч. 3 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», тобто після накладення штрафу на боржника та внесення подання правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно з вимогами кримінального законодавства. Анна Володимирівна також торкнулась питання про можливість негайного виконання судових рішень в частині повернення дитини до іноземної держави, вказавши, що посилання на п. 5 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України, у якому йдеться про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала, не є правомірним, оскільки суди не можуть виходити за межі позовних вимог, і якщо рішення не містить висновку про необхідність відібрання дитини, то і виконання відібрання є незаконним. Окрім аналізу українських проблем, пані Ющак поділилася результатами свого дослідження зарубіжного досвіду виконання рішень про повернення дітей, прийнятих на підставі Конвенції, відмітивши, що поширеними факторами затримки виконання рішень про повернення дітей згідно Конвенції є: нечітко сформульований наказ про повернення, тривалість бюрократичних процедур у виконавчих службах, можливість подачі апеляцій кількох рівнів, надмірна складність здійснення «примусового виконання», можливість безкінечно оскаржувати «примусовість», заперечення дитини/її небажання співпрацювати, протидія того з батьків, дії якого були визнані незаконним переміщенням або утриманням, відсутність зацікавленості з боку того з батьків, до кого повертають дитину, кримінальне провадження проти того з батьків, хто повертатиме дитину, у країні, куди потрібно повернути, а також фінансові труднощі обох батьків. 

З цього ж питання виступила Шевченко Катерина Георгіївна, Директор Департаменту міжнародного права, повернення активів та відшкодування втрат, завданих тимчасовою окупацією АР Крим, Міністерства юстиції України, висловившись на користь необхідності запровадження спеціального порядку виконання судових рішень, винесених на підставі Гаазької конвенції. Вона зазначила, що нова процедура повинна передбачати максимальне врахування інтересів дитини, для чого необхідне залучення кваліфікованих психологів. Що ж до наявних процедур, то вони передбачають дуже обмежені права державних виконавців навіть у тих випадках, коли винесене судове рішення передбачає відібрання дитини. Катерина Георгіївна також розказала про законопроектну роботу, що проводиться Міністерством юстиції з метою кращого додержання Україною передбачених Конвенцією міжнародно-правових зобов’язань взагалі та підвищення ефективності виконання судових рішень, прийнятих на підставі Гаазької конвенції, зокрема. Щоправда, внесення змін до законодавства сповільнюється поточною реформою виконавчого провадження та виконавчої служби в Україні.

Оскільки невиконання судових рішень є хронічною хворобою української правової системи, на що неодноразово звертав увагу ЄСПЛ, українські юристи все частіше звертаються до практики цієї установи. Зважаючи на те, що відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» українські суди застосовують практику Суду як джерело права, у контексті тематики круглого столу рішення ЄСПЛ також не залишилися без уваги. Так, Федорова Алла Леонідівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка зробила надзвичайно інформаційно насичену доповідь на тему: «Практика Європейського суду з прав людини у справах про міжнародне викрадення дітей», у якій проаналізувала як рішення у скаргах, поданих батьками, чиїх дітей було викрадено, так і рішення в скаргах тих батьків, які вчинили викрадення. Пані Федорова зазначила, що в ЄСПЛ такі справи розглядалися, головним чином, в рамках ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року щодо права на повагу до приватного і сімейного життя самостійно або в поєднанні зі ст. 6 про право на справедливий суд. Ці справи є особливо цікавими з огляду на те, що під час їхнього розгляду зобов’язання держав-учасниць за ЄКПЛ мають розглядатися та тлумачитися у взаємозв’язку з положеннями Гаазької конвенції, що включає комбіноване та гармонійне застосування двох зазначених міжнародних договорів, беручи до уваги їхнє призначення та вплив на захист прав дітей і батьків. Крім того, Алла Леонідівна звернула увагу адвокатів на можливість застосування правила 39 Регламенту Суду для вжиття тимчасових заходів для зупинення процедури повернення дитини до винесення ЄСПЛ рішення у справі та детально прокоментувала рішення Суду у справі Хабровські проти України (Chabrowski v. Ukraine), у якому ЄСПЛ дійшов висновку про те, що неефективність виконання українського судового рішення про повернення дитини до Польщі призвела до серйозного розриву сімейних зв’язків між батьком і донькою.

Зважаючи на значну тривалість, високу вартість і велику стресогенність судових процедур, що поєднується з низькою ефективністю виконання рішень судів, батьки та їхні юридичні радники все частіше вдаються до позасудових (альтернативних) способів вирішення спорів. Найбільш поширеним із таких способів у сімейних відносинах є медіація. Про можливості та специфіку медіації в ситуаціях, пов’язаних із міжнародним викраденням дітей, учасникам заходу Скайпом із Великої Британії доповіла Рамбл Євгенія Вікторівна, T.M.C.M. MNCS(Acc) DipCouns, кваліфікований сімейний медіатор категорії «з усіх питань» (all issues), включно з міжнародними сімейними спорами з переселенням і незаконним вивезенням дітей за кордон (Міжнародна асоціація комерційних і сімейних медіаторів ADR Group), акредитований психотерапевт, спеціаліст із роботи з неповнолітніми в сімейних спорах, тренер. За її словами, медіація є ефективною передусім як спосіб попередження викрадення дітей. Якщо ж викрадення вже відбулося, то проведення медіації є ускладненим, оскільки сторони вже втратили довіру одна до одної, і їх буде значно складніше посадити за стіл переговорів. Крім того, факторами, що здатні знизити шанси медіатора на успіх, є домашнє насильство та відмінності в релігійних переконаннях, що часто трапляється в міжнародних шлюбах. Якщо йдеться про дитину, то вирішальне значення має час, оскільки вона дорослішає, і конфлікт між батьками може вплинути на її становлення як особистості. Якщо ж дитина досягла певного рівня зрілості (близько 10 років), то її думка повинна бути взята до уваги під час проведення медіації. Пані Євгенія також звернула увагу на підготовку та навчання медіаторів як у сфері психології, так і з питань юриспруденції, що має особливе значення у справах із іноземним елементом. Крім того, вона вважає за можливе та доцільне залучення двох медіаторів та використання відеозв’язку у випадках, якщо сторони знаходяться в різних країнах. Деякі інші учасники заходу також охарактеризували медіацію як перспективний для України спосіб вирішення сімейних спорів.

Наприкінці заходу Голова Комітету сімейного права та майнових спорів ААУ, к.ю.н., адвокат, медіатор, керівник ТОВ «Юридичне агентство Ганни Гаро», Collaborative Lawyer Українського Центру Медіації Гаро Ганна Олександрівна, якій належала ідея проведення заходу та яка взяла активну участь у його організації та проведенні, вручила всім доповідачам подяки від ААУ. 

Учасники круглого столу високо оцінили проведений захід і висловили надію на проведення подальшої роботи з підвищення рівня виконання Україною її зобов’язань за Гаазькою конвенцією та іншими міжнародними договорами у сфері сімейного права, зокрема шляхом поширення знань із відповідної тематики серед українських адвокатів.