Задоволено 52 позови про стягнення аліментів

На протязі 2014 року Кодимським районним судом Одеської області було розглянуто 57 цивільних справ про стягнення аліментів, з них 52 справи із задоволенням позову. Протягом січня-лютого 2015 року розглянуто 7 справ,  по 6-ти з яких прийнято рішення про задоволення позову.

Довідково:

Особа може звернутися до суду з вимогою про стягнення аліментів протягом усього терміну існування права на аліменти, незалежно від того, скільки часу минуло з моменту його виникнення.

Згідно із ч. 1 ст. 191 СК аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову. За минулий час аліменти можуть бути присуджені тільки за певних умов, а саме якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати (ч. 2 ст. 191 СК). Таким чином, позивач має довести, що мали місце: а) дії відповідача щодо ухилення від надання утримання дитині або непрацездатній особі б) свої власні дії, спрямовані на одержання аліментів. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені судом не більш ніж за три роки.

Під ухиленням від сплати аліментів у юридичній науці розуміють як пряму відмову від надання утримання, так і різні дії (бездіяльність) зобов’язаної особи, спрямовані на повне чи часткове ухилення від сплати аліментів: приховання особою дійсного розміру свого заробітку (доходу)- зміну роботи або місця проживання з метою запобігання сплаті аліментів приховання свого місцезнаходження інші дії, що свідчать про намір особи ухилитися від виконання обов’язків щодо утримання. Ухилення від сплати аліментів завжди припускає винні навмисні дії (бездіяльність). Тому позивач має представити суду докази того, що у той чи інший спосіб відповідач свідомо прагнув ухилитися від виконання обов’язків щодо утримання дитини.

Причини, за яких позивач раніше не звертався за примусовим стягненням аліментів, не мають значення і не з’ясовуються. Разом із тим, можливість стягнення аліментів за минулий час обмежується трьома роками. Стосовно визначення розміру аліментів за минулий час застосовуються загальні правила, які закріплено в статтях 182, 184 СК.

Стягнення аліментів за минулий час необхідно відрізняти від виплати заборгованості за аліментами. По-перше, при стягненні аліментів за минулий час одержувач вимагає сплатити аліменти за період, що передує пред’явленню позову. Тобто позов про стягнення аліментів на утримання конкретної дитини пред’являється вперше, і до цього  особа з вимогою про стягнення аліментів до суду не зверталася.  По-друге, аліменти можуть бути стягнені тільки за умови винного поводження відповідача, що знаходило свій прояв в ухиленні від їхньої сплати. І, по-третє, аліменти за минулий час можуть бути присуджені не більш ніж за три роки. Утворення заборгованості за аліментами пов’язане з іншими обставинами. Тому стосовно стягнення заборгованості за аліментами (а саме, визначення її розміру, порядку стягнення тощо) у законі передбачені окремі положення. Утворення заборгованості за аліментами відбувається у випадку, коли особа вже звернулася до суду, суд виніс рішення щодо стягнення аліментів на дитину, але за певної причини це рішення не виконується. Виникнення заборгованості за аліментами може бути пов’язане як з певними об’єктивними обставинами (наприклад, призупиненням виконавчого провадження), так і несумлінним поводженням одержувача (ч. 3 ст. 197 СК) або платника аліментів (неповідомлення про місце проживання і роботи приховання видів заробітку, що відповідно до законодавства підлягають обліку при відрахуванні аліментів за рішенням суду приховання майна тощо).

Особливості порядку визначення і стягнення заборгованості залежать від того, у якому порядку сплачувалися аліменти (добровільно чи підлягали стягненню за рішенням суду), а також з яких причин виникла заборгованість. Як зазначалося, з вимогою до суду про стягнення аліментів на неповнолітню дитину можна звернутися в будь-який момент до досягнення дитиною повноліття. Стосовно стягнення заборгованості існують інші правила. Відповідно до ч. 4 ст. 194 СК заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому ст. 199 СК, до досягнення нею двадцяти трьох років. Згідно з ч. 1 ст. 194 СК аліменти можуть бути стягнені за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред’явленню виконавчого листа до виконання. Разом із тим, закон допускає можливість стягнення заборгованості за весь минулий час без будь-яких обмежень. Це можливо, якщо за виконавчим листом, пред’явленим до виконання, аліменти не стягувалися: а) у зв’язку з розшуком платника або б) у зв’язку з його перебуванням за кордоном (ч. 2 ст. 194 СК).

Умови і порядок стягнення заборгованості за аліментами відмінні від стягнення аліментів за минулий час у наступних основних моментах. По-перше, вимога особи про сплату заборгованості є похідною від обсягу первісної вимоги, за якою вже прийняте рішення суду. По-друге, виплата заборгованості за аліментами може бути присуджена не тільки за умови винного поводження відповідача, що полягає в ухиленні від їхньої сплати. Стягнення аліментів за минулий період провадиться в межах трирічного строку, що передував пред’явленню виконавчого листа до виконання, якщо сплата аліментів за виконавчими документами відповідно до прийнятого судом рішення фактично не здійснювалася і з інших причин. По-третє, якщо рішення суду про стягнення аліментів не могло бути виконане з вини особи, зобов’язаної сплачувати аліменти, стягнення заборгованості можливе за весь минулий період несплати аліментів, навіть якщо він перевищує три роки.

СК досить детально регулює порядок визначення заборгованості за аліментами (ст. 195 СК). У СК передбачені особливості порядку стягнення заборгованості за аліментами, що підлягають сплаті відповідно до ст. 187 СК у добровільному порядку. Заборгованість погашується за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду (ч. 3 ст. 194 СК).

Як правило, стягнення заборгованості за аліментами ставить платника в досить скрутне становище. Тому в законі передбачається можливість установлення строку сплати заборгованості (відстрочення або розстрочення сплати), а також повне або часткове звільнення від її сплати. Ці питання вирішуються судом за позовом особи, зобов’язаної сплачувати аліменти. Суд може відстрочити сплату заборгованості за аліментами, враховуючи матеріальний та сімейний стан платника аліментів. Якщо той з батьків, який зобов’язаний сплатити заборгованість, доведе, що зможе це зробити через певний час (наприклад, отримає певні гроші внаслідок продажу свого майна), суд може врахувати цю обставину і відстрочити сплату заборгованості на певний час. Платник аліментів може просити суд надати йому можливість сплатити заборгованість певними частками, а не повністю, тобто розстрочити платежі (ч. 1 ст. 197 СК).

Повне або часткове звільнення від сплати заборгованості можливе, якщо вона виникла: а) у зв’язку з тяжкою хворобою платника аліментів б) за іншою обставиною, що має істотне значення (ч. 2 ст. 197 СК). Заборгованість може утворитися внаслідок призупинення виконавчого провадження через перебування боржника на лікуванні в стаціонарній лікувальній установі. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести перебування в місцях позбавлення волі і пов’язані з цим труднощі із влаштуванням на роботу призупинення виконавчого провадження у випадку визнання одержувача недієздатним тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 197 СК суд може повністю звільнити платника від сплати заборгованості, якщо заборгованість виникла з вини одержувача аліментів унаслідок непред’явлення ним без поважної причини виконавчого листа до виконання.

Норми про стягнення аліментів за минулий час і заборгованості за аліментами застосовуються до відносин щодо утримання між батьками і повнолітніми дітьми (ч. 5 ст. 194, ст. 201 СК).

У СК вперше встановлена відповідальність за прострочення сплати аліментів. Вона спрямована на певну компенсацію одержувачу аліментів його витрат і має необхідний стимулюючий, превентивний вплив на особу, що порушила свої аліментні обов’язки. При виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, до неї застосовується спеціальна форма відповідальності — стягнення неустойки (пені). Згідно з ч. 1 ст. 196 СК одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Дана норма розташована в гл. 15 СК, норми якої регулюють відносини щодо утримання неповнолітніх дітей, але застосовується і до відносин щодо утримання батьками своїх повнолітніх дітей (ст. 201 СК). Стягнення неустойки можливе лише у випадку виникнення заборгованості з вини особи, зобов’язаної сплачувати аліменти, наприклад, якщо особа ухилялася від сплати аліментів, знаходилася у розшуку тощо. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (ч. 2 ст. 196 СК). Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів неповнолітній (ч. 3 ст. 196 СК).

Стягнення неустойки вперше передбачене сімейним законодавством і спрямоване на підвищення захисту майнових прав дітей. Донедавна відсутність у сімейному праві такого способу забезпечення виконання зобов’язання, як сплата неустойки, розглядалася як особлива риса сімейного права і підстава для його відокремлення від цивільного права. Зміни останнього часу довели можливість і доцільність застосування до сімейних відносин норм цивільного законодавства. Тому включення в СК положення про стягнення неустойки (пені) за невиконання аліментного зобов’язання є цілком виправданим.