Порушення Генпрокурором Регламенту не є підставою для скасування рішень ВР, — ВАСУ

Порушення Генпрокурором норм Регламенту Верховної Ради, в частині обов’язку вносити окреме подання щодо кожного виду запобіжного заходу щодо нардепа, не може бути підставою для скасування оскаржуваних рішень ВР.

Як повідомляє видання «Закон і Бізнес», такого висновку дійшов Вищий адміністративний суд України відмовляючи у задоволенні позову народного депутата до Верховної Ради про визнання протиправними дій ВР щодо розгляду питань про надання згоди на притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності, затримання та арешт, також визнання незаконними і скасування постанов ВР від 05.07.2016 № 1428-VIII, 1429-VIII, 1430-VIII.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що подання Генерального прокурора не відповідає вимогам закону «Про Регламент Верховної Ради України», зокрема, звернув увагу, що стосовно кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання, а в цьому разі зазначене подання одночасно містить питання про надання згоди на застосування щодо позивача одразу двох різних запобіжних заходів.

Позивач вважає, що зважаючи на викладені обставини Голова Верховної Ради України зобов’язаний був повернути згадане подання Генеральному прокуророві. Окремо позивач вказував, що питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата було включено до порядку денного сесії Ради з порушенням статей 20-23 Регламенту Верховної Ради.

Крім того, позивач зазначив про ряд процедурних порушень, зокрема: подання не було оголошено головуючим на пленарному засіданні, порушено процедуру обговорення.

Колегія суддів дійшла висновку про безпідставність позовних вимог.

Як зазначили у ВАСУ, порушення Генеральним прокурором норм Регламенту ВР України в частині обов’язку вносити окреме подання щодо кожного виду запобіжного заходу не може бути підставою для скасування оскаржуваних рішень Верховної Ради.

Той факт, що прохання надати згоду на затримання та арешт викладено в одному поданні, жодним чином не вплинуло на зміст подання, на обставини, з якими прокуратура пов’язує наявність підстав для затримання і арешту, та, насамперед, жодним чином не вплинуло на права та охоронювані законом інтереси позивача як народного депутата.

Крім того, щодо кожного питання (притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт) Верховною Радою за наслідками відповідного обговорення прийнято окреме рішення.

Також колегія суддів не взяла до уваги твердження представника позивача щодо протиправності дій (бездіяльності) Голови Верховної Ради в частині невиконання покладеного на нього Законом обов’язку повернути Генеральному прокуророві подання, яке не відповідає вимогам статті 218 Регламенту ВР, оскільки Голова ВР не є стороною у справі та жодних позовних вимог до нього не заявлено.

Суд встановив, що подання Генерального прокурора містить посилання на факти і докази, які можуть свідчити про вчинення народним депутатом суспільно небезпечних діянь, визначених Кримінальним кодексом України. На переконання колегії суддів, у вказаній частині подання Генпрокурора відповідає вимогам Регламенту ВР, адже за своїм змістом подання не є вироком суду і не може містити доведених судом фактів.

Щодо посилань позивача на той факт, що за змістом висновку Комітету Верховної Ради з питань Регламенту від 30 червня 2016 року № 04-31/7-443 (157567), Комітет вказав на обставини, які свідчать про недостатність, незаконність і необґрунтованість внесеного Генеральним прокурором подання, колегія суддів вказала наступне.

Відповідно до частини першої статті 220 Регламенту ВР Комітет визначає достатність, законність і обґрунтованість подання, законність одержання доказів, зазначених у поданні, і встановлює наявність відповідних скарг. При цьому чинним законодавством не передбачено, що висновок Комітету є обов’язковим для Верховної Ради при прийнятті рішень про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата.

Крім того, Комітет не давав висновку про необґрунтованість подання та про необхідність повернення подання Генеральному прокуророві. Навпаки, члени Комітету дійшли висновку щодо можливості розгляду Верховною Радою України зазначених питань, вказавши при цьому на необхідність депутатам голосувати з кожного питання окремо.

Щодо твердження позивача про той факт, що питання не було включено до порядку денного сесії Ради, колегія суддів констатувала порушення Регламенту ВР в частині обов’язку вносити зміни до порядку денного сесії Ради шляхом прийняття відповідного рішення, проте визнала за необхідне зазначити наступне.

Предметом позову є визнання протиправними дій відповідача щодо розгляду питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата та скасування відповідних рішень Верховної Ради. На думку колегії суддів, визначальним при розгляді цього позову є дослідження обґрунтованості подання Генерального прокурора та дотримання Радою процедури розгляду цього подання.

Колегія суддів вказала, що за умови дотримання Радою інших вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини, лише одне порушення порядку внесення змін до порядку денного сесії Ради не є самостійною підставою для скасування рішень Ради, прийнятих за результатами розгляду згаданого подання Генерального прокурора.

Щодо посилань позивача на ряд процедурних порушень, зокрема стосовно того, що подання не було оголошено головуючим на пленарному засіданні, порушено процедуру обговорення, колегія суддів, дослідивши наявну в матеріалах справи копію стенограми п’ятдесят восьмого пленарного засідання Верховної Ради VIII скликання, встановила таке.

Відкривши засідання Ради та перейшовши до розгляду питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата, Голова Верховної Ради з трибуни повідомив присутнім народним депутатам про подання Генерального прокурора та оголосив його короткий зміст. Окремо було вказано, що текст подання було надіслано депутатам на електронну пошту та роздано на паперових носіях.

У подальшому було надано слово Генпрокурору. Слово позивачу не було надано у зв’язку з його відсутністю у сесійній залі. Після виступу представника Комітету, який готував висновок щодо подання, відбулася процедура його обговорення.

Після закінчення виступів депутатів Голова Верховної Ради почергово поставив на голосування зазначені питання.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що Верховною Радою було дотримано процедуру розгляду питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, визначену статтею 221 Регламенту ВР, а тому твердження позивача про порушення у вказаній частині є необґрунтованими.

Тож у задоволенні позову до Верховної Ради України, третя особа – Генеральний прокурор України, про визнання протиправними дій, скасування постанов було відмовлено.

Постанову може бути переглянуто Верховним Судом України.