Свідомий розрахунок на несплату

ВСУ зобов'язав ВГСУ дотримуватись принципу res judicata

ВГС не зважив на принцип res judicata і використав свої повноваження не для виправлення фундаментального порушення, а лише для направлення справи на новий розгляд. Таке зауваження вищому суду зробив Верховний Суд у постанові №3-304гс16, текст якої друкує газета "Закон и Бизнес".

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

13 квітня 2016 року м.Київ №3-304гс16

Судова палата у господарських справах Верховного Суду у складі:

головуючого — Потильчака О.І.,

суддів: Барбари В.П., Ємця А.А., Колесника П.І., Шицького І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Авіс Фінанс» про перегляд Верховним Судом постанови Вищого господарського суду від 23.12.2015 у справі №908/4804/14 за позовом ТОВ «Авіс Фінанс» до товариства з обмеженою відповідальністю «Восход», товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас профінвест-2012», третя особа — товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд Маркет Групп», про визнання недійсним договору поруки від 21.12.2012 №897-БВ/П/12,

ВСТАНОВИЛА:

Суб’єкт права на звернення до ВС порушує питання про перегляд постанови ВГС від 23.12.2015 у справі №908/4804/14 із підстави, передбаченої п.2 ч.1 ст.111-16 ГПК, і просить скасувати постанову суду касаційної інстанції, а рішення суддів першої та апеляційної інстанцій залишити в силі.

У заяві про перегляд постанови ТОВ «Авіс Фінанс» посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст.10 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92 №2343-XII (у редакції закону від 22.12.2011 №4212-VI).

На обгрунтування заяви ТОВ «Авіс Фінанс» надано копії постанов ВГС від 23.04.2015 у справі №905/5359/13-908/4643/14, від 23.04.2015 у справі №905/5359/13-908/4643/14, від 23.04.2015 у справі №905/5359/13-908/4643/14, від 12.01.2016 у справі №908/4803/14, від 8.09.2015 у справі №910/257/15-г, від 16.04.2015 у справі №907/888/13, від 16.06.2015 у справі №922/5093/14.

ТОВ «Донбас профінвест-2012» і ТОВ «Трейд Маркет Групп» не скористалися правом на участь їхніх представників у судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ «Авіс Фінанс», ТОВ «Восход», перевіривши наведені суб’єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах ВС уважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, ухвалою ГС Донецької області від 12.08.2013 за заявою ТОВ «Донроялтіплюс» порушено провадження у справі №905/5359/13 про банкрутство ТОВ «Восход».

Ухвалою ГС Донецької області від 31.10.2013, частково зміненою постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.12.2013, визнано кредиторські вимоги публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на суму заборгованості 571292466,35 грн., які забезпечені заставою майна боржника як позичальника; на суму заборгованості 19080484,46 грн., які забезпечені заставою майна боржника як майнового поручителя; на суму пені 2669505,65 грн., нарахованої боржникові як позичальнику за кредитними договорами, та внесено їх до реєстру вимог кредиторів. Також судом визнано та включено до реєстру вимог кредиторів кредиторські вимоги ТОВ «Донбас профінвест-2012» на суму заборгованості 900000000,00 грн. (грошові зобов’язання четвертої черги).

Постановою ГС Донецької області від 26.12.2013 ТОВ «Восход» визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою ГС Донецької області від 19.05.2014 у справі

№905/5359/13 на задоволення заяви ТОВ «Авіс Фінанс» здійснено заміну первісного кредитора — ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» новим кредитором — ТОВ «Авіс Фінанс» на підставі договорів відступлення права вимоги від 3.04.2014 №39/246, №№39/247 і 39/248 за грошовими зобов’язаннями кредитора у справі №905/5359/13 про банкрутство ТОВ «Восход», у такому розмірі:

571292466,35 грн. — заборгованість, забезпечена заставою майна боржника як позичальника;

19080484,46 грн. — заборгованість, забезпечена заставою майна боржника як майнового поручителя;

2669505,65 грн. — пеня, нарахована боржникові як позичальнику за кредитними договорами.

Зобов’язано ліквідатора внести відповідні зміни до реєстру вимог кредиторів.

У листопаді 2014 року в межах провадження в справі про банкрутство ТОВ «Восход» ТОВ «Авіс Фінанс» звернулося до суду із позовною заявою до ТОВ «Восход», ТОВ «Донбас профінвест-2012» про визнання недійсним договору поруки №897-БВ/П/12, укладеного 21.12.2012 між відповідачами, за умовами якого ТОВ «Восход» виступило поручителем перед ТОВ «Донбас профінвест-2012» на забезпечення виконання зобов’язань ТОВ «Трейд Маркет Групп» щодо оплати вартості цінних паперів у загальному розмірі 385000000,00 грн. за договором купівлі-продажу цінних паперів від 21.12.2012 №897-БВ/12.

На обгрунтування вимог ТОВ «Авіс Фінанс» послалося на те, що відповідачами на час укладення оспорюваного договору поруки не було отримано згоди банку, чим порушено права кредитора та умови кредитних договорів; цей правочин укладено всупереч установленим договірним зобов’язанням, актам цивільного законодавства; він не відповідає ні сферам діяльності підприємств, ні економічній меті господарської діяльності ТОВ «Восход»; оспорюваний договір не мав на меті настання реальних наслідків поруки, а був укладений для створення штучної заборгованості ТОВ «Восход» перед ТОВ «Донбас профінвест-2012», тому відповідно до положень ч.5 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК договір поруки має бути визнано недійсним.

Крім того, ТОВ «Авіс Фінанс» послалося на те, що воно є кредитором ТОВ «Восход», вимоги якого до боржника визнано у справі про банкрутство, та відповідно до закону №2343-XII мають бути задоволено за рахунок продажу майна боржника в ліквідаційній процедурі, а отже, ТОВ «Авіс Фінанс» є заінтересованою особою стосовно ТОВ «Восход» щодо прийнятих ним зобов’язань, укладених правочинів, які можуть вплинути на погашення вимог кредиторів у процедурі банкрутства.

Ухвалою ГС Запорізької області від 13.11.2014 у справі про банкрутство ТОВ «Восход» прийнято до розгляду заяву ТОВ «Авіс Фінанс» до ТОВ «Восход», ТОВ «Донбас профінвест-2012» про визнання недійсним договору поруки від 21.12.2012 №897-БВ/П/12.

Рішенням ГС Запорізької області від 12.01.2015, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 3.03.2015, позов ТОВ «Авіс Фінанс» про визнання недійсним договору поруки від 21.12.2012 №897-БВ/П/12 задоволено в повному обсязі з мотивів доведеності позовних вимог.

Постановою ВГС від 23.04.2015 зазначені рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до ГС Запорізької області з тих підстав, що розгляд позовної заяви ТОВ «Авіс Фінанс» має здійснюватися в окремому позовному провадженні, а не в межах справи про банкрутство ТОВ «Восход». При цьому суд касаційної інстанції послався на положення стст.10, 20 закону №2343-XII.

Ухвалою ГС Донецької області від 8.06.2015 прийнято до провадження матеріали справи про банкрутство ТОВ «Восход», які надійшли від ГС Запорізької області. Виділено із матеріалів цієї справи матеріали позовного провадження та сформовано їх в окремі справи, у тому числі справу №908/4804/14 за позовом ТОВ «Авіс Фінанс» до ТОВ «Восход», ТОВ «Донбас профінвест-2012», третя особа — ТОВ «Трейд Маркет Групп», про визнання недійсним договору поруки від 21.12.2012 №897-БВ/П/12.

Рішенням ГС Донецької області від 9.07.2015, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015, позов ТОВ «Авіс Фінанс» про визнання недійсним договору поруки від 21.12.2012 №897-БВ/П/12 задоволено в повному обсязі.

Постановою ВГС від 23.12.2015 зазначені судові рішення скасовано, провадження у справі припинено.

Припиняючи провадження у справі, суд касаційної інстанції виходив із того, що в цьому випадку укладений боржником договір оспорюється ТОВ «Авіс Фінанс» у порядку ч.4 ст.10 закону №2343-XII з підстав невідповідності договору загальним нормам цивільного законодавства, тобто має місце спір про право. У зв’язку з наведеним така заява підлягає розгляду у справі про банкрутство у вигляді відокремленого провадження із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, передбаченого ГПК, з урахуванням вимог ст.4-1 цього кодексу, тобто особливостей процедури банкрутства.

У справах №№905/5359/13-908/4643/14, 908/4803/14, 910/257/15-г, 907/888/13, 922/5093/14 ВГС, на думку заявника, по-іншому застосував одні й ті самі норми права та дійшов протилежного висновку про те, що позовні вимоги стосовно визнання недійсними договорів, учинених боржником, щодо якого порушено справу про банкрутство, підлягають розгляду в окремому позовному провадженні, а не у межах справи про банкрутство.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, ВС виходить із такого.

За змістом положень ст.55 Конституції, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не тільки на правову основу самого існування «суду», а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

Відповідно до положень ст.4-1 ГПК господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим кодексом, з урахуванням особливостей, установлених законом №2343-XII.

Згідно з пп.2, 7 ч.1 ст.12 ГПК господарським судам підвідомчі справи про банкрутство; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником;

стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов’язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов’язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень орган контролю, визначений Податковим кодексом.

Частиною 9 ст.16 ГПК (щодо виключної підсудності справ) установлено, що справи у майнових спорах, передбачених п.7 ч.1 ст.12 цього кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями ч.4 ст.10 закону №2343-XII, відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує всі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, тощо.

Системний аналіз положень закону №2343-XII дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми закону №2343-XII мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство: за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (ч.1 ст.20 закону №2343-XII);

за позовом розпорядника майна (ч.9 ст.22 закону №2343-XII);

за заявою комітету кредиторів (ч.8 ст.26 закону №2343-XII);

за заявою керуючого санацією (ч.5 ст.28 закону №2343-XII);

за заявою ліквідатора (ч.2 ст.41 закону №2343-XII).

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю закону №2343-XII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Стосовно посилання суду касаційної інстанції на положення ст.20 закону №2343-XII як на єдину норму закону, що може бути підставою для визнання недійсними правочинів (договорів) і спростування майнових дій боржника у межах провадження справи про банкрутство, слід зазначити таке.

З огляду на сферу регулювання закону №2343-XII і зазначену норму ст.20 вона є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК, підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Згідно із ч.2 ст.4 ЦК основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс. Відповідно до положень ч.3 ст.104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Таким чином, з огляду на положення стст.4, 104, 110—112 ЦК, закон №2343-XII є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний закон, також норм ЦК, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст.16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлено ст.215 ЦК.

Отже, ЦК імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Зважаючи на викладене, Господарський суд Запорізької області, у провадженні якого перебувала справа про банкрутство ТОВ «Восход», правомірно прийняв позовну заяву ТОВ «Авіс Фінанс» про визнання правочину за участю боржника недійсним за загальними нормами цивільного законодавства до розгляду в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ «Восход».

Натомість Вищий господарський суд, який спочатку скасував постановлені у справі рішення та направив справу до суду першої інстанції для розгляду позовної заяви ТОВ «Авіс Фінанс» в окремому позовному провадженні, а після нового розгляду справи знову скасував постановлені у справі рішення та припинив провадження у справі, допустив неправильне застосування вищенаведених норм матеріального і процесуального права, що є наслідком обмеження прав і законних інтересів ТОВ «Авіс Фінанс» на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За таких обставин постанова ВГС від 23.12.2015, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015, рішення ГС Донецької області від 9.07.2015 та постанова ВГС від 23.04.2015 підлягають скасуванню.

Згідно з пп.«б» п.2 ч.2 ст.111-25 ГПК ВС за наявності підстав, передбачених пп.1—3 ч.1 ст.111-16 цього кодексу, має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

У справі, яка розглядається, ГС Запорізької області та

Харківським апеляційним господарським судом у межах наданих їм процесуальним законом повноважень установлено, що 21.12.2012 між ТОВ «Восход» і ТОВ «Донбас профінвест-2012» укладено договір поруки №897-БВ/П/12, за умовами якого ТОВ «Восход» виступило поручителем за зобов’язаннями третьої особи, ТОВ «Трейд Маркет Групп», за договором купівлі-продажу цінних паперів від 21.12.2012 №897-БВ/12, відповідно до якого ТОВ «Донбас профінвест-2012» передав у власність ТОВ «Трейд Маркет Групп» акції ПАТ «ЗНВКІФ «Сертеза» на суму 385000000,00 грн., а останнє зобов’язалося сплатити вартість зазначених акцій до 31.12.2012.

Відповідно до п.2 договору поруки ТОВ «Восход» як поручитель відповідає перед кредитором ТОВ «Донбас профінвест-2012» за виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу цінних паперів у такому ж розмірі, що й ТОВ «Трейд Маркет Групп», включаючи сплату загальної вартості цінних паперів, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, передбачених договором купівлі-продажу цінних паперів.

Згідно з п.4 договору поруки у випадку невиконання боржником (покупцем цінних паперів) зобов’язань за договором купівлі-продажу акцій боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Також судом установлено факт виконання ТОВ «Донбас профінвест-2012» зобов’язань за договором купівлі-продажу щодо передачння цінних паперів у власність ТОВ «Трейд Маркет Групп», натомість останнім не надано доказів щодо сплати вартості акцій за цим договором.

На час укладення між відповідачами оспорюваного договору поруки ТОВ «Восход» виступало позичальником ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на підставі кредитного договору від 22.12.2009 №20-1327/2-1 й кредитного договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії від 17.12.2007 №15-93/19-5677/07, право вимоги за якими відступлено новому кредиторові — ТОВ «Авіс Фінанс». За умовами цих договорів позичальник ТОВ «Восход» зобов’язався до повного повернення кредиту та/або внесення плати за кредит, та/або сплати процентів, та/або сплати неустойки не виступати поручителем без попередньої згоди на це банку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що при укладенні оспорюваного договору поруки відповідачі допустили порушення умов зазначених кредитних договорів і вимог стст.526, 610, 629 ЦК, ст.193 ГК, чим порушили права та законні інтереси кредитора, яким після відступлення прав вимоги за цими договорами в повному обсязі виступає ТОВ «Авіс Фінанс».

Крім того, суд зауважив, що укладення ТОВ «Восход» договору поруки не відповідає меті здійснення господарської діяльності цього товариства, яким відповідно до умов цього договору прийнято зобов’язання у розмірі 385000000,00 грн. за наявності заборгованості перед ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» у розмірі 571292 466,35 грн. за кредитними договорами. З огляду на власний фінансовий стан ТОВ «Восход» фактично не могло здійснити погашення заборгованості покупця цінних паперів у вказаному розмірі та завідомо знало про це, укладаючи договір поруки.

Разом із тим суд зазначив, що кредитором ТОВ «Донбас профінвест-2012» у справі про банкрутство ТОВ «Восход» заявлено грошові вимоги у загальному розмірі 900000000,00 грн., у тому числі 385000000,00 грн. на підставі оспорюваного договору поруки від 21.12.2012 №897-БВ/П/12.

Отже, збільшення загального розміру зобов’язань ТОВ «Восход» перед кредиторами на 900000000,00 грн., у тому числі на 385000000,00 грн. за оспорюваним договором поруки, за рахунок грошових вимог ТОВ «Донбас профінвест-2012» унеможливлює погашення вимог інших кредиторів у повному обсязі за рахунок майна боржника.

З огляду на викладені вище обставини суд дійшов висновку, що договір поруки укладено відповідачами не для настання його реальних наслідків, які полягають у забезпеченні належного виконання зобов’язань за основним договором поручителем на випадок їх невиконання/порушення зобов’язаною за договором стороною, а вчинено відповідачами зі свідомого розрахунку, що невиконання основного договору матиме місце і покупець не здійснить розрахунок за договором купівлі-продажу, так само як і поручитель через складне фінансове становище не зможе здійснити погашення вимог ТОВ «Донбас профінвест-2012».

Водночас, уклавши оспорюваний договір, ТОВ

«Восход» не тільки не отримало жодного прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам набуло зобов’язання сплатити заборгованість за третю особу в розмірі, що перевищує його активи.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що оспорюваний договір суперечить положенням стст.526, 610, 629 ЦК, ст.193 ГК щодо належного виконання прийнятих зобов’язань, ст.84 ЦК, стст.3, 42, 43, 44 ГК щодо здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, та не спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним, що є самостійною підставою для визнання правочину недійсним згідно із ч.4 ст.203 ЦК та ч.1 ст.215 ЦК.

Із наведеними висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції, який залишив без змін рішення цього суду про задоволення позову.

Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій, ВГС керувався лише тією підставою, що зазначений позов має бути розглянуто в окремому позовному провадженні, а не в межах провадження про банкрутство. При цьому жодних порушень судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права суд касаційної інстанції не встановив і не зазначив, як і не висловився з приводу правильності висновків суду про задоволення позовних вимог загалом.

З огляду на приписи ч.1 ст.9 Конституції, ст.17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування конвенції, застосовується судами як джерело права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації») щодо реалізації права на справедливий суд (п.1 ст.6 конвенції): «Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata — принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру».

У рішенні у справі «Нєлюбін проти Російської

Федерації» ЄСПЛ також дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає: якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не має піддаватися сумніву. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі.

З огляду на викладене, враховуючи зазначені висновки ЄСПЛ, беручи до уваги, що судами першої та апеляційної інстанцій до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права, рішення ГС Запорізької області від 12.01.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 3.03.2015 слід залишити в силі, оскільки Вищий господарський суд (постанова від 23.04.2015), скасовуючи ці рішення, не зважив на принцип res judicata і використав свої повноваження не для виправлення фундаментального порушення, яке допустили суди, а лише для направлення справи на новий розгляд без вказівки щодо незаконності судових рішень по суті.

Керуючись стст.111-14, 111-23, 111-24, 111-25 ГПК, Судова палата у господарських справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ТОВ «Авіс Фінанс» задовольнити частково.

Постанову ВГС від 23.12.2015, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015, рішення ГС Донецької області від 9.07.2015, постанову ВГС від 23.04.2015 скасувати, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 3.03.2015 та рішення ГС Запорізької області від 12.01.2015 у справі №908/4804/14 залишити в силі.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.111-16 ГПК.

 За матеріалами газети "Закон і Бізнес"