Чому ВС відмовився звертатись за тлумаченням Закону про адвокатуру?

Суд звертається до ВС для вирішення питання стосовно внесення подання до КС виключно щодо конституційності закону чи іншого правового акта, а не тлумачення їх норм. Саме до такого висновку дійшов пленум Верховного Суду України, який відмовився звернутись до КСУ за тлумаченням норм щодо спорів з органами адвокатського самоврядування. Текст відповідної постанови публікує "Закон і Бізнес".

Пленум Верховного Суду України

Постанова

30 травня 2016 року м.Київ №11

Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень статей 45, 46 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 15 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв’язку із положеннями частин першої та другої статті 55 Конституції України

Головою Верховного Суду України Романюком Я.М. на розгляд Пленуму Верховного Суду України внесено подання про прийняття рішення стосовно звернення до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень статей 45, 46 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі — Закон №5076-VI), статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) та статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) у взаємозв’язку із положеннями частин першої та другої статті 55 Конституції України на підставі ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року про звернення до Верховного Суду України стосовно звернення до Конституційного Суду України з приводу офіційного тлумачення зазначених норм закону. Пленум Верховного Суду України дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для звернення до Конституційного Суду України з приводу офіційного тлумачення вказаних положень, виходячи із нижченаведеного.

1. На думку суддів Київського апеляційного адміністративного суду, які звернулися до Верховного Суду України із згаданою ухвалою, існує неоднозначна судова практика щодо застосування положень статті 17 КАС України та статті 15 ЦПК України при вирішенні справ із приводу рішень, дій чи бездіяльності органів адвокатського самоврядування, діяльність яких регламентована, зокрема, статтями 45, 46 Закону №5076-VI, що зумовлює необхідність чіткого врегулювання цього питання та вироблення єдиної позиції в судовому правозастосуванні шляхом здійснення відповідного офіційного тлумачення. В ухвалі наведено низку рішень судів першої, апеляційної, касаційної інстанцій та Верховного Суду України, у яких, як уважає Київський апеляційний адміністративний суд, викладено неоднакову правову позицію. При цьому відсутність єдиного критерію для чіткого розмежування юрисдикційної належності спорів між адвокатами та органами адвокатського самоврядування ускладнює можливість реалізації громадянами свого права на доступ до правосуддя, регламентованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та конституційного права на судовий захист, передбаченого статтею 55 Конституції України.

2. Проаналізувавши законодавство, яке регулює порядок і підстави звернення до Конституційного Суду України, та його судову практику, Пленум Верховного Суду України дійшов висновку, що в цьому випадку Верховний Суд України не є належним суб’єктом звернення до Конституційного Суду України.

Відповідно до частини п’ятої статті 9 КАС України у разі виникнення сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Отже, згідно з указаною нормою суд звертається до Верховного Суду України лише у разі виникнення сумніву щодо конституційності закону чи іншого правового акта, а не у разі необхідності тлумачення положень таких актів у зв’язку з неоднаковим застосуванням їх судами.

Крім того, пунктом 4 частини першої статті 13 Закону України від 16 жовтня 1996 року №422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» (далі — Закон №422/96-ВР) визначено, що Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Відповідно до статті 94 Закону №422/96-ВР підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод.

При цьому стаття 43 Закону №422/96-ВР визначає, що суб’єктами права на конституційне звернення з питань надання висновків Конституційним Судом України у випадку, передбаченому пунктом 4 статті 13 цього Закону, є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Таке звернення має бути подано особисто громадянином, якщо він наведе практичну необхідність у з’ясуванні або роз’ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції та законів України згідно з вимогами статті 93 Закону №422/96-ВР.

Отже, носієм конституційних прав і свобод у даному випадку є громадянин, чиї права та свободи порушені чи існує реальна загроза їх порушення, а не Київський апеляційний адміністративний суд та Верховний Суд України, оскільки останні не є належними суб’єктами звернення до Конституційного Суду України.

З цього приводу Конституційним Судом України сформована стала правова позиція, що конституційне звернення має бути внесено особою, яка є суб’єктом відповідних конституційних прав і свобод та має підстави стверджувати про їх порушення або можливість порушення внаслідок неоднозначного застосування положень Конституції або законів України судами України, іншими органами державної влади, а тому прагне отримати офіційну інтерпретацію норм, які були застосовані при розв’язанні спірних правовідносин, з метою забезпечення реалізації чи захисту своїх прав та свобод (ухвали від 31 травня 2011 року №15-у/2011, від 3 квітня 2014 року №46-у/2014, від 17 квітня 2014 року №53-у/2014, від 22 січня 2014 року №7-у/2014).

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 38, пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Пленум Верховного Суду України

ПОСТАНОВЛЯЄ:

Визнати відсутність обґрунтованих підстав для звернення до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень статей 45 і 46 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 15 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв’язку із положеннями частин першої та другої статті 55 Конституції України.

Голова Я.РОМАНЮК

Секретар Пленуму Ю.СЕНІН

За матеріалами газети "Закон і Бізнес"