Верховний Суд зробив висновок щодо підвідомчості третейських судів

Третейському суду не підвідомча справа щодо стягнення заборгованості за кредитом. До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 27 січня 2016 року №6-2712цс15, текст якої друкує "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

27 січня 2016 року м.Київ №6-2712цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Охрімчук Л.І.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за заявою Особи 6 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 30.03.2015 у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до Особи 6 про стягнення боргу за заявою Особи 6 про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5.10.2015 та ухвали Апеляційного суду м.Києва від 15.09.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2015 року Особа 6 звернулася до суду із заявою про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 30.03.2015 в справі за позовом ПАТ «Універсал Банк» до Особи 6 про стягнення боргу.

Особа 6 зазначала, що рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 30.03.2015 задоволено позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк»: стягнуто з неї на користь банку 120 тис. 441 швейцарський франк 29 рапенів заборгованості за договором споживчого кредиту та 25500 грн. витрат, пов’язаних з вирішенням спору третейським судом.

Посилаючись на те, що вказана справа непідвідомча третейському суду відповідно до п.14 ч.1 ст.6 закону «Про третейські суди», оскільки спір у цій справі стосується захисту прав споживачів, Особа 6 просила скасувати зазначене рішення третейського суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 3.08.2015 заяву Особи 6 задоволено: скасовано рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 30.03.2015 в справі за позовом ПАТ «Універсал Банк» до Особи 6 про стягнення боргу.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 15.09.2015 ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 3.08.2015 скасовано та постановлено нову ухвалу, якою в задоволенні заяви Особи 6 відмовлено.

Ухвалою ВСС від 5.10.2015 відмовлено Особі 6 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаною заявою з підстави, передбаченої п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.

У заяві про перегляд ухвали ВСС від 5.10.2015 та ухвали Апеляційного суду м.Києва від 15.09.2015 Особа 6 просить скасувати вказані судові рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції з передбаченої п.4 ч.1 ст.355 ЦПК підстави невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС від 2.09.2015 (справа №6-856цс15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах п.14 ч.1 ст.6 закону «Про третейські суди».

На обгрунтування заяви Особа 6 надала копію постанови ВС від 2.09.2015.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Особи 6 доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

За положеннями п.4 ч.1 с.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із ч.1 ст.360⁴ ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 4.01.2008 між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та Особою 6 було укладено договір споживчого кредиту.

14.06.2012 між ПАТ «Універсал Банк» та Особою 6 укладено додаткову угоду до цього договору, п.8.1 якої передбачено, що всі вимоги, які виникають при виконанні вказаного договору споживчого кредиту або у зв’язку з ним, або випливають з нього, підлягають розгляду у постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків згідно з регламентом третейського суду, який є невід’ємною частиною цієї третейської угоди.

Рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 30.03.2015 задоволено позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до Особи 6: стягнуто з неї на користь банку 120 тис. 441 швейцарський франк 29 рапенів заборгованості за договором споживчого кредиту та 25 тис. 500 грн. витрат, пов’язаних з вирішенням спору третейським судом.

У червні 2015 року Особа 6 звернулася до суду із заявою про скасування зазначеного рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви Особи 6, суд першої інстанції виходив із того, що на час укладення сторонами додаткової угоди до договору споживчого кредиту закон «Про третейські суди» містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), тому третейське застереження в цій додатковій угоді суперечить вимогам п.14 ч.1 ст.6 цього закону, отже, справа, у якій ухвалено рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до цього закону.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви Особи 6, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що спірні правовідносини не регулюються законом «Про захист прав споживачів», оскільки підставою позову є невиконання боржником умов кредитного договору. У спірних правовідносинах ПАТ «Універсал Банк» не є споживачем, оскільки звернулося з позовом до суду про стягнення заборгованості внаслідок неналежного виконання боржником умов договору, тому цей спір підвідомчий третейському суду.

Разом з тим у постанові ВС від 2.09.2015 міститься висновок про те, що рішення третейського суду, про скасування якого просив заявник, ухвалено після внесення змін законом «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» від 3.02.2011 №2983-VІ, яким ч.1 ст.6 закону «Про третейські суди» доповнено п.14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір між банком (позивач у справі) та боржником (відповідач) виник щодо заборгованості за кредитом, то третейському суду в силу положень п.14 ч.1 ст.6 закону «Про третейські суди» така справа не підвідомча.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС від 2.09.2015 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах п.14 ч.1 ст.6 закону «Про третейські суди».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні в подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.

Одним зі способів захисту прав суб’єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено ст.17 ЦПК.

Відповідно до ч.2 ст.1 закону «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з п.14 ч.1 ст.6 закону «Про третейські суди» (ч.1 ст.6 цього закону доповнено п.14 згідно із законом №2983-VI), третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

«Прикінцевими та перехідними положеннями» закону №2983-VI передбачено, що після набрання чинності цим законом третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту справ споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим законом, про що виноситься мотивована ухвала.

Споживачем, права якого захищаються на підставі закону «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Особи 8щодо офіційного тлумачення положень пп.22, 23 ст.1, ст.11, ч.8 ст.18, ч.1 ст.22 закону «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За ч.1 ст.11 закону «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, відповідно до п.14 ч.1 ст.6 закону «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим законом від 3.02.2011 виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб’єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.

Незалежно від предмета й підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія закону «Про захист прав споживачів».

У справі, яка переглядається, рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, про скасування якого звернулася із заявою Особа 6, ухвалено 30.03.2015, тобто після внесення зазначених змін до закону «Про третейські суди».

Відповідно до ст.389⁵ ЦПК рішення третейського суду може бути скасовано, якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Суди апеляційної та касаційної інстанцій, розглядаючи заяву Особи 6, на вказану обставину не звернули уваги та відмовили в задоволенні заяви, помилково пославшись на те, що спірні правовідносини не регулюються законом «Про захист прав споживачів» та що цей спір підвідомчий третейському суду.

Оскільки спірне рішення третейського суду ухвалене після внесення змін до закону «Про третейські суди», а Особа 6 є споживачем послуг банку, спір виник щодо стягнення з неї заборгованості за кредитом, то третейському суду в силу положень п.14 ч.1 ст.6 цього закону така справа не підвідомча.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд першої інстанції у справі, яка переглядається.

Аналогічний висновок міститься й у постанові ВС від 2.09.2015.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми закону «Про третейські суди», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст.360⁴ ЦПК є підставою для скасування судових рішень цих судів та залишення в силі ухвали суду першої інстанції.

Керуючись п.4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.360³ , ч.1, п.2 ч.2 ст.360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 6 задовольнити.

Ухвалу ВСС від 5.10.2015 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 15.09.2015 скасувати, залишити в силі ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 3.08.2015.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1ст.355 ЦПК.

За матеріалами газети "Закон і Бізнес"