ВС зробив висновок щодо остаточного покарання за сукупністю вироків

Призначивши покарання за нові злочини, суд повинен повністю або частково приєднати до нього невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Такий висновок зробив ВС в постанові №442/1887/16-к, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

15 березня 2018 року                        м.Київ                               №442/1887/16-к

Колегія суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого — Щепоткіної В.В.,
суддів: Кишакевича Л.Ю., Остапука В.І. —

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Телепка В.В., котрий брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 2.06.2017 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015140110000867, за обвинуваченням

Особи 1, громадянина України, який народився Інформація 2 в с.Дубляни Самбірського району Львівської області, зареєстрований та проживає за Адресою 1, засудженого 3.04.2015 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області за ч.3 ст.185 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 3 роки, на підставі ст.75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, у скоєнні злочинів, передбачених чч.2, 3 ст.185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26.04.2016 Особу 1засуджено:

за ч.2 ст.185 КК, із застосуванням ст.69 КК, — до покарання у вигляді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн.;

за ч.3 ст.185 КК, із застосуванням ст.69 КК, — до покарання у вигляді штрафу в розмірі 500 н.м.д.г., що становить 8500 грн.

На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів шляхом повного складання покарань Особі 1визначено остаточне покарання у вигляді штрафу в розмірі 800 н.м.д.г., що становить 13600 грн.

Згідно з вироком Особу 1 визнано винуватим у тому, що він 2.06.2015, у вечірній час доби, діючи повторно, проник у підсобне приміщення біля входу в під’їзд за Адресою 2, звідки таємно викрав належні потерпілим Особі 2, Особі 3 та Особі 4 велосипеди загальною вартістю 1500 грн.

20.05.2015, у вечірній час доби, Особа 1, перебуваючи в під’їзді будинку за Адресою 3, діючи повторно, таємно викрав належний потерпілому Особі 5 велосипед вартістю 2000 грн.

20.07.2015, у вечірній час доби, Особа 1, перебуваючи в під’їзді будинку за Адресою 4, діючи повторно, таємно викрав належний потерпілій Особі 6 велосипед вартістю 1350 грн.

25.07.2015, у вечірній час доби, Особа 1, перебуваючи в під’їзді будинку за Адресою 5, діючи повторно, таємно викрав належні потерпілому Особі 7 велосипеди загальною вартістю 2300 грн.

23.09.2015, у вечірній час доби, Особа 1, діючи повторно, проник у підвальне приміщення будинку за Адресою 6, звідки таємно викрав належний потерпілому Особі 8 велосипед вартістю 1000 грн.

29.09.2015, у вечірній час доби, Особа 1, перебуваючи в під’їзді будинку за Адресою 7, діючи повторно, таємно викрав належні потерпілій Особі 9 велосипед і дитячі санки загальною вартістю 980 грн.

30.09.2015, у вечірній час доби, Особа 1, перебуваючи на подвір’ї будинку за Адресою 8, діючи повторно, таємно викрав належний потерпілому Особі 10 велосипед вартістю 700 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 2.06.2017 вирок місцевого суду щодо Особи 1 залишено без зміни, а апеляційну скаргу прокурора — без задоволення. У порядку ч.2 ст.404 КПК виключено з мотивувальної частини вироку посилання на встановлення обставини, що обтяжує покарання Особі 1, — повторність злочинів.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі прокурор Телепко В.В., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості скоєних злочинів і особі засудженого внаслідок м’якості, просить ухвалу апеляційного суду щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На думку прокурора, положення ст.69 КК щодо Особи 1 застосовані неправильно, що призвело до м’якості призначеного йому покарання. Крім того, злочини засуджений скоїв у період іспитового строку за попереднім вироком, а тому суд мав застосувати положення ст.71 КК та визначити остаточне покарання за сукупністю вироків, чого не зробив. На порушення вимог ст.419 КПК, апеляційний суд відповідних доводів належним чином не перевірив, правильної оцінки їм не дав та безпідставно відмовив у задоволенні апеляційної скарги прокурора, чим істотно порушив кримінальний процесуальний закон.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Кравченко Є.С. підтримала касаційну скаргу прокурора та просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст.370 КПК судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч.2 ст.419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Проте ухвала апеляційного суду цим вимогам кримінального процесуального закону не відповідає.

Як убачається з матеріалів справи, в апеляційній скарзі прокурор посилався на неправильне застосування місцевим судом положень ст.69 КК, що призвело до м’якості призначеного Особі 1 покарання, а також незастосування ст.71 КК щодо визначення засудженому остаточного покарання за сукупністю вироків.

Проте, залишивши апеляційну скаргу прокурора без задоволення, апеляційний суд зазначених доводів належним чином не перевірив, вичерпних мотивів щодо їх необґрунтованості не навів та безпідставно залишив вирок щодо Особи 1 в частині призначеного покарання без зміни.

Відповідно до вимог ст.65 КК особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і запобігання новим злочинам з урахуванням особи винного, ступеня тяжкості скоєного ним злочину та обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Виходячи зі змісту ст.69 КК, призначення більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції відповідної норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені у справі обставини, що пом’якшують покарання, настільки істотно знижують ступінь тяжкості скоєного злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.

Так, Особу 1 визнано винуватим у повторному вчиненні протягом травня — вересня 2015 року 7 епізодів таємного викрадення чужого майна, у тому числі поєднаного з проникненням у приміщення.

Санкція ч.2 ст.185 КК передбачає покарання у вигляді арешту на строк від 3 до 6 місяців, або обмеження волі на строк до 5 років, або позбавлення волі на той самий строк, а санкція ч.3 ст.185 КК — покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 6 років.

Згідно з вироком, обираючи засудженому покарання, суд урахував повне визнання ним своєї вини, незадовільний стан здоров’я, відсутність до засудженого претензій з боку, а також пом’якшувальні покарання обставини — щире каяття, сприяння слідству та добровільне відшкодування завданих збитків.

Разом з тим рішення про призначення Особі 1на підставі ст.69 КК більш м’якого виду покарання, не зазначеного в санкціях чч.2 та 3 ст.185 КК, суд належним чином не мотивував, не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про явну несправедливість призначення Особі 1 покарання в межах санкцій вказаних норм, або навіть у межах, установлених для відповідних видів покарань у «Загальній частині» КК.

Оскільки Особа 1 був раніше судимий за скоєння злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК, однак належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, натомість під час іспитового строку за попереднім вироком протягом менш ніж півроку знову вчинив 7 крадіжок, висновок суду про те, що встановлені у справі пом’якшувальні обставини істотно знижують ступінь тяжкості скоєних злочинів, є необґрунтованим.

Таким чином, на думку колегії, положення ст.69 КК щодо Особи 1 застосовані неправильно, що призвело до м’якості призначеного йому покарання.

Крім того, за змістом ч.3 ст.78 КК, у разі скоєння засудженим протягом іспитового строку нового злочину вказане розцінюється як порушення умов застосування ст.75 КК, а тому суд у такому випадку призначає покарання за правилами, передбаченими у стст.71, 72 КК.

Відповідно до вимог ч.1 ст.71 КК при призначенні покарання за сукупністю вироків суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При цьому остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.

Як убачається з матеріалів справи, попереднім вироком від 3.04.2015 Особі 1 було призначено покарання у вигляді позбавлення волі на 3 роки та на підставі ст.75 КК звільнено від його відбування з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

З огляду на це, призначивши Особі 1 покарання за нові злочини, суд згідно з вимогами ч.1 ст.71 КК повинен був повністю або частково приєднати до нього невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Проте цих вимог закону суд не дотримався, оскільки не застосував щодо Особи 1положення ст.71 КК та не визначив йому остаточне покарання за сукупністю вироків.

Таким чином, за результатами судового розгляду місцевий суд не застосував закон, який підлягає застосуванню, — ст.71 КК та застосував закон, який не підлягає застосуванню, — ст.69 КК.

Переглядаючи вирок щодо Особи 1 в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідним доводам прокурора належної оцінки не дав, допущених місцевим судом порушень не усунув та необґрунтовано залишив вирок без зміни.

За таких обставин касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо Особи 1 — скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, в ході якого слід урахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

Керуючись стст.433, 434, 436, 441, 442 КПК, п.4 §3 розд.4 закону від 3.10.2017 №2147-VIII, колегії суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 2.06.2017 щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

За матеріалами газети "Закон і Бізнес"