ВСУ висловився щодо моменту встановлення меж населеного пункту

Органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися ділянками після встановлення межі населеного пункту в натурі. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №391/1055/14-ц , текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

27 вересня 2017 року                        м.Київ                               №391/1055/14-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — СІМОНЕНКО В.М.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ЛЯЩЕНКО Н.П., ОХРІМЧУК Л.І., РОМАНЮКА Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Компаніївського району Кіровоградської області в інтересах держави до Мар’ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, Особи 6 про визнання недійсними рішень сесії сільської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4.11.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року прокурор Компаніївського району Кіровоградської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Мар’ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області та Особа 6, в якому просив визнати недійсними: рішення сесії Мар’ївської сільради від 3.09.2009 №316 у частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Особі 6; рішення сесії цієї ж ради від 18.11.2009 №360 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність Особі 6 земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку (п.61 додатка до рішення); державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий Особі 6.

На обґрунтування позову, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка була надана для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель сільськогосподарського призначення, а тому вказані рішення прийняті всупереч положенням стст.22, 38, «Перехідним положенням» ЗК, оскільки на час їх прийняття не було генерального плану с.Тернова Балка, межі села не були встановлені. Крім того, прокурор зазначав, що Особа 6 не мала на меті задоволення особистих потреб шляхом розміщення житлової забудови, натомість дійсною причиною було подальше відчуження земельної ділянки її підприємству, яке буде здійснювати промисловий видобуток золота Юріївського родовища, що є прихованою угодою.

Заочним рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 18.12.2014 позов прокурора задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 24.06.2015 заочне рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 18.12.2014 скасовано та в задоволенні позову прокурора відмовлено.

Ухвалою ВСС від 4.11.2015 касаційну скаргу прокурора відхилено, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24.06.2015 залишено без змін.

4.11.2016 від заступника Генерального прокурора до ВСУ надійшла заява про перегляд ухвали ВСС від 4.11.2015 з передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстав — неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: положення п.«б» ч.1 ст.12, ч.1 ст.122, стст.22, 38, 39, 173, 176 ЗК, ст.21 закону «Про основи містобудування», ч.2 ст.12 закону «Про планування і забудову територій», п.12 розд.Х «Перехідні положення» ЗК (в редакції, чинній на час прийняття рішення).

На обґрунтування зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення, заявник посилається на ухвали ВСС від 28.07.2016 (справа №405/4999/15ц), 28.07.2016 (справа №353/168/15ц) та 12.10.2016 й постанови ВСУ від 3.06.2015 у справі №6-205цс15, 28.01.2015 у справі №6-221цс14, в яких, на його думку, зазначені норми права застосовані по-іншому.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

Згідно зі ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом п.«б» ч.2 ст.3604 за наявності підстав, передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу, суд має право в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Під час розгляду справи суди встановили, що рішенням сесії Мар’ївської сільради від 3.09.2009 №316 Особі 6 дано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у землях запасу державної власності та розташовані в с.Тернова Балка Мар’ївської сільради.

Рішенням сесії Мар’ївської сільради від 18.11.2009 №360 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку та надано у власність Особі 6 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови Мар’ївської сільради в с.Тернова Балка, присвоєно адресу вказаній земельній ділянці.

На підставі цього рішення від 18.11.2009 Особі 6 видано державний акт від 29.12.2009 серії №1 на земельну ділянку площею 0,25 га в межах згідно з планом, розташовану за Адресою 1.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки на час прийняття сільською радою рішення про надання у власність Особі 6 земельної ділянки будь-яка містобудівна чи інша передбачена законом документація, яка б установлювала межі с.Тернова Балка, була відсутня, сільська рада перевищила свої повноваження, прийнявши рішення щодо розпорядження земельними ділянками без установлення меж населеного пункту в передбаченому законом порядку, та виходив з доведеності інших зазначених прокурором підстав позову для визнання рішень сесії сільради незаконними, а державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним.

Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що віднесення земельної ділянки до категорії земель житлової та громадської забудови є характерною рисою їх знаходження в межах населеного пункту.

Разом з тим у наданих заявником ухвалах ВСС містяться такі висновки суду касаційної інстанції:

— повноваження сільської, селищної, міської ради на розпорядження землями розповсюджуються лише на земельні ділянки які знаходяться на території сіл, селищ, міст та відносяться до земель комунальної власності (ст.12 ЗК). Межі населених пунктів встановлюються у визначеному земельним законодавством порядку (ухвала від 28.07.2016 у справі №352/168/15ц).

— відхиляючи касаційні скарги та залишаючи в силі судові рішення про скасування рішення сільської ради

про надання земельної ділянки у власність на підставі приписів ст.12 ЗК, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів, що надання земельних ділянок поза межами населеного пункту, встановлених відповідно до законодавства, є порушенням положень ст.12 ЗК в частині повноважень сільської ради в галузі земельних відносин (ухвала від 12.10.2016).

У наданих заявником постановах ВСУ від 3.06 та 28.01.2015 суд зробив правовий висновок, відповідно до якого факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання громадянину земельної ділянки затвердженої в установленому законом порядку документації, яка б установлювала межі населеного пункту, та неврахування при надання земельної ділянки положень стст.116, 122, ч.1 ст.155, п.12 розд.Х «Перехідні положення» ЗК (який був чинним на час прийняття селищною радою рішення) свідчить про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які розташовані за межами населеного пункту, та, як наслідок, недійсність такого рішення селищної ради.

Отже, наявне неоднакове застосування судами зазначених норм матеріального права.

Разом з тим ухвала від 28.07.2016 у справі №405/4999/15ц не може бути прикладом неоднакового застосування судами зазначених норм матеріального права, оскільки при розгляді цієї справи було встановлено, що виділення спірних земельних ділянок у власність особам відбулося з перевищенням повноважень сільської ради, надання земельної ділянки відбулось за рахунок земель загального користування та зелених насаджень без зміни їх цільового призначення в установленому ст.20 ЗК порядку. Отже, у справах встановлені різні фактичні обставини.

Усуваючи розбіжності в застосуванні судами норм матеріального права Судова палата ВСУ виходить із такого.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 173 ЗК (в редакції на час прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою) визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті — це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району в місті від інших територій.

Межі району, села, селища, міста, району в місті встановлюються та змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району в місті не тягне за собою припинення права власності та права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викупу) відповідно до цього кодексу.

За положеннями ч.2 ст.174 ЗК (в редакції, яка діяла на час прийняття рішення про надання дозволу на розробку документації на виділення земельної ділянки), рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.

За змістом п.26 закону «Про місцеве самоврядування», до повноважень районних рад входило і входить прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою району в межах і в порядку, визначених законом.

До прийняття ЗК 2001 року положеннями Земельного кодексу Української РСР 1970 року також установлювалося, що землі сільських населених пунктів, віднесених до перспективних для подальшого розвитку, відмежовуються від інших земель шляхом установлення межі населених пунктів відповідно до проектів їх планування й забудови, які затверджуються виконавчими комітетами обласних рад народних депутатів.

Землі сільських населених пунктів, не віднесених до перспективних, відмежовуються від інших земель у порядку внутрішньогосподарського землеустрою.

Отже, межі населеного пункту повинні встановлюватися та/або змінюватися рішенням відповідного компетентного органу або на підставі інших правових документів, виготовлених та/або прийнятих компетентними органами відповідно до законодавства, що діяло на час утворення населеного пункту та/або зміни його меж.

Крім того, ст.46 закону «Про землеустрій» (у редакції на час прийняття рішення про надання дозволу на розробку документації) передбачено, що для встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж відповідних адміністративно-територіальних утворень. Порядок розробки проектів землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень установлюється законодавством.

Згідно зі ст.176 ЗК межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом.

Форма та порядок видачі державного акта на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною Радою.

Проте чинними на сьогодні нормативно-правовими актами не затверджено форми та порядку видачі державних актів на межі адміністративно-територіальних утворень.

У свою чергу відповідно до ст.55 закону «Про землеустрій» установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації щодо землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до п.«б» ч.1 ст.12 ЗК до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього кодексу.

Згідно із чч.1, 2 ст.116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено ч.1 ст.122 ЗК, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст.21 закону «Про основи містобудування» від 16.11.92 №2780-XII (у редакції, яка була чинною на час прийняття селищною радою рішення) визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та планів земельно-господарського устрою.

Згідно із ч.2 ст.12 закону «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 №1699-III (який був чинним на час прийняття селищною радою рішення) сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, зокрема, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Відповідно до п.12 розд.X «Перехідні положення» ЗК (який був чинним на час прийняття селищною радою рішення) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абз.3 цього пункту) у межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку що сільська, селищна, міська рада має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які віднесено до земель комунальної власності та в межах населеного пункту (села, селища, міста).

Межі населеного пункту встановлюються, змінюються відповідними компетентними органами відповідності до положень земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність, яке діяло на час утворення населеного пункту або зміни його меж.

Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункті не були встановлені/змінені в іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/ або зміни меж.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову прокурора саме з такої правової позиції виходив суд першої інстанції, врахувавши при цьому доводи сторін у справі та відсутність будь яких об’єктів на території с.Тернова Балка, яке входить до території Мар’ївської сільської ради та відсутність будь-яких доказів про межі цього села та належність земель до комунальної власності.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права в подібних правовідносинах, що відповідно до ст.360⁴ ЦПК є підставою для скасування цих судових рішень та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.360³, ч.1, п.2 ч.2 ст.360⁴ ЦПК, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали ВСС від 4.11.2015 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24.06.2015, ухвалу ВСС від 4.11.2015 скасувати, залишити в силі заочне рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 18.12.2014.

Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

За матеріалами газети "Закон і Бізнес"