Кредит за курсом 8,0: ВСУ нагадав про обчислення суми заборгованості

Державного виконавця не наділено правом змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену в рішенні суду. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №556/1838/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

13 вересня 2017 року                       м.Київ                                №556/1838/15-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — РОМАНЮКА Я.М.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ЛЯЩЕНКО Н.П., ОХРІМЧУК Л.І., СІМОНЕНКО В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії — Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» — про визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця відділу ДВС Володимирецького районного управління юстиції Рівненської області в цивільній справі за позовом ВАТ «Державний ощадний банк України» до Особи 6, Особи 7 про солідарне стягнення заборгованості за кредитом; за зустрічним позовом Особи 6 до ВАТ «Державний ощадний банк України» про визнання кредитного договору недійсним, за заявою Особи 6 про перегляд ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 25.08.2016 та ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.04.2017,

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії — РОУ АТ «Ощадбанк» — звернулося до суду з указаною скаргою, в якій просило визнати незаконною та скасувати постанову ВДВС Володимирецького РУЮ Рівненської області від 7.05.2015 про закінчення виконавчого провадження, оскільки боржник Особа 6 недоплатив банку $9664,33. Станом на 11.11.2015 відповідно до довідки АТ «Ощадбанк» про стан заборгованості Особи 6 від 11.11.2015 залишок простроченої позики за виконавчим листом від 30.05.2011 №2-35/11 становить $8865,82 та пеня в сумі $798,51, а тому державним виконавцем не в повному обсязі стягнуто заборгованість і 7.05.2015 закінчено виконавче провадження.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 11.01.2016 визнано правомірною постанову державного виконавця Володимирецького РУЮ від 7.05.2015.

Відмовлено за безпідставністю у скасуванні постанови державного виконавця ВДВС Володимирецького РУЮ про закінчення виконавчого провадження від 7.05.2015.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 25.08.2016 апеляційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії — РОУ АТ «Ощадбанк» — задоволено, ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 11.01.2016 скасовано, скаргу ПАТ «Державний ощадний банк

України» в особі філії — РОУ АТ «Ощадбанк» — задоволено.

Визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця ВДВС Володимирецького РУЮ Рівненської області від 7.05.2015 про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою ВСС від 26.04.2017 касаційну скаргу Особи 6 відхилено, ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 25.08.2016 залишено без змін.

У поданій до ВСУ заяві Особа 6 просить скасувати ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — п.8 ч.1 ст.49 закону «Про виконавче провадження» №606-XIV.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі ст.360⁴ Цивільного процесуального кодексу ВСУ скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що воно є незаконним.

Суд установив, що 30.05.2015 Володимирецьким районним судом Рівненської області видано виконавчий лист №2-35/11 про стягнення з Особи 6, Особи 7 солідарно на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» заборгованості за кредитним договором від 11.04.2007 №50/07 у сумі $27705,67, що еквівалентно 219834,67 грн.

Згідно з примусовим виконанням рішення суду державним виконавцем ВДВС Володимирецького РУЮ Рівненської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 10.06.2011 №26921758.

Відповідно до квитанції ПАТ КБ «ПриватБанк» від 29.04.2015 №* Особа 6 сплатив суму заборгованості в розмірі, визначеному рішенням суду, у національній валюті України — гривні, у розмірі 219834,67 грн.

Постановою ВДВС Володимирецького РУЮ від 4.11.2015 виконавче провадження закінчено на підставі п.8 ч.1 ст.49 закону «Про виконавче провадження».

Відмовляючи в задоволенні указаної скарги ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії — РОУ АТ «Ощадбанк» — про скасування постанови державного виконавця ВДВС Володимирецького РУЮ про закінчення виконавчого провадження від 7.05.2015, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець стягнув на користь скаржника з Особи 6 заборговану суму доларів США в еквіваленті до гривні, що на день ухвалення рішення становило 219834,67 грн., оскільки згідно з ч.1 ст.192 ЦК законним платіжним засобом в Україні є гривня.

При цьому суд дійшов висновку, що державний виконавець не уповноважений самовільно збільшувати суму, вказану в гривнях до долара США, під час здійснення виконавчого провадження, тому, виконавши рішення Володимирецького районного суду від 1.03.2011, він закінчив виконавче провадження постановою від 7.05.2015.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нову — про задоволення скарги ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії — РОУ АТ «Ощадбанк», апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що державним виконавцем з порушенням норм закону «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки сплатою боржником 219834,67 грн. згідно з квитанцією від 29.04.2015 у повному обсязі не виконано рішення Володимирецького районного суду Рівненської області, тому що сума, що підлягає сплаті, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

У наданій для порівняння ухвалі ВСС від 30.09.2015 суд касаційної інстанції виходив з того, що державним виконавцем не порушено вимог ч.3 ст.53 закону «Про виконавче провадження», оскільки рішенням суду борг стягнуто в доларах США із зазначенням гривневого еквівалента за курсом НБУ на час вирішення спору.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — п.8 ч.1 ст.49 закону «Про виконавче провадження», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.

Відповідно до ст.19 Конституції органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені

Конституцією та законами.

Положеннями ст.1 закону «Про виконавче провадження» №606-XIV передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів — це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені законом «Про державну виконавчу службу», а саме — ч.2 ст.2 закону «Про виконавче провадження».

Згідно із ч.2 ст.4 закону «Про виконавче провадження» державний виконавець є представником влади та здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 закону «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання, у спосіб та в порядку, встановлені виконавчим документом і цим законом.

Згідно з п.8 ч.1 ст.49 закону «Про виконавче провадження» №606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження підлягає закінченню в разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Закінчуючи виконавче провадження на підставі п.8 ч.1 ст.49, ст.50 закону «Про виконавче провадження» №606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин, державний виконавець виходив з того, що боржником Особою 6 на підставі квитанції ПАТ КБ «ПриватБанк» від 29.04.2015 фактично виконано виконавчий лист №2-35, виданий Володимирецьким районним судом, про стягнення 221654,67 грн.

Оскільки законодавством державного виконавця не наділено правом змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену в рішенні суду (221654,67 грн.), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої п.8 ч.1 ст.49 закону «Про виконавче провадження» №606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Отже, у справі, яка переглядається, положення п.8 ч.1 ст.49 закону «Про виконавче провадження» №606-XIV апеляційним та касаційним судами застосовано неправильно, а тому рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360³, п.1 ч.1 ст.360³, ч.1 ст.360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 6 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 25.08.2016 та ухвалу ВСС від 26.04.2017 скасувати, а

ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 11.01.2016 залишити в силі.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

За матеріалами газети "Закон і Бізнес"