На нюанс відшкодування неодержаних доходів вказав ВСУ

Пред’явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів покладає на позивача обов’язок довести, що вони дійсно були б отримані в разі, якби відповідач не вчинив протиправних дій. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №923/2075/15, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

14 червня 2017 року                         м.Київ                                №923/2075/15

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — ЖАЙВОРОНОК Т.Є.,
суддів: БЕРДНІК І.С., ЄМЦЯ А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву фермерського господарства «Елена» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду від 9.02.2017 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 3.08.2016 у справі №923/2075/15 за позовом ФГ «Елена» до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Україна» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ФГ «Елена» звернулося до суду з

позовом до ТОВ «ТД «Україна» про відшкодування шкоди у розмірі 286514,60 грн., заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок. На підставі заяви від 19.02.2016 позивач збільшив розмір позовних вимог і просив стягнути з відповідача збитки у вигляді неодержаного доходу (упущену вигоду) у розмірі 311496,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ФГ «Елена» на підставі договорів оренди, укладених у квітні 2015 року із власниками земельних ділянок, користується земельними ділянками сільськогосподарського призначення загальною площею 12,17 га, з них 11,68 га — зрошувані землі, для вирощування товарної сільськогосподарської продукції. На зрошуваних землях позивач 8.05.2015 посіяв сою, проте відповідач самовільно зайняв ці ділянки та протягом травня — жовтня 2015 року також посіяв сою, а згодом зібрав урожай.

Посилаючись на те, що внаслідок протиправних дій відповідача, які полягають у незаконному зборі врожаю сої на орендованих позивачем зрошуваних земельних ділянках площею 11,68 га, фермерському господарству заподіяно збитки у вигляді неодержаного доходу (упущена вигода), які з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог і на підставі стст.224, 225 Господарського кодексу, стст.22, 1166 Цивільного кодексу, стст.156, 157 Земельного кодексу позивач просив стягнути на свою користь у розмірі 182885,39 грн.

ТОВ «ТД «Україна», заперечуючи проти позову, послалося на те, що правомірно користується спірними земельними ділянками на підставі договірних відносин із власниками землі, які не припинено.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 28.04.2016 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «ТД «Україна» на користь ФГ «Елена» 182885,39 грн. у рахунок відшкодування шкоди, завданої самовільним зайняттям і використанням земельних ділянок.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 3.08.2016, залишеною без змін постановою ВГС від 9.02.2017, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У заяві про перегляд ВСУ судових рішень у справі №923/2075/15 з підстав, передбачених пп.1, 3 ч.1 ст.111-16 Господарського процесуального кодексу, ФГ «Елена», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень стст.22, 1166 ЦК, стст.224, 225 ГК, стст.152, 156, 157 ЗК, постанови Кабінету Міністрів «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» від 19.04.93 №284, просить скасувати постанову ВГС від 9.02.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 3.08.2016, а рішення Господарського суду Херсонської області від 28.04.2016 залишити в силі.

На обґрунтування заяви надано копії постанов ВГС від 17.12.2012 у справі №12/5026/339/2012, від 17.12.2013 у справі №922/2838/13, від 1.07.2014 у справі №922/3714/13, від 18.02.2015 у справі №904/4338/14, від 22.07.2015 у справі №907/415/14, від 2.09.2015 у справі №916/272/15-г, від 3.08.2016 у справі №916/3870/15, а також копії постанов ВСУ від 1.07.2015 у справі №3-383гс15, від 7.10.2015 у справі №3-741гс15, від 14.09.2016 у справі №6-2588цс15, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права при вирішенні спору в подібних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені ФГ «Елена» обставини, Судова палата у господарських справах ВСУ вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у квітні 2015 року ФГ «Елена» уклало договори оренди земельних ділянок з їх власниками — громадянами Особою 1, Особою 2 і Особою 3 — строком на 10 років. Право оренди зареєстровано у встановленому законом порядку. Загальна площа земельних ділянок становить 12,17 га, з яких 11,68 га — зрошувані землі, а саме:

— земельна ділянка площею 4,02 га, контур №18а, ділянка №4, кадастровий номер №1, на території Великоблаговіщенської сільської ради Горностаївського району Херсонської області, яка належить Особі 1 (договір оренди земельної ділянки від 1.04.2015, право оренди зареєстровано реєстраційною службою Горностаївського районного управління юстиції 22.04.2015 за №9444328);

— земельна ділянка площею 3,99 га, контур №19, ділянка №5, кадастровий номер №2, на території Великоблаговіщенської сільської ради Горностаївського району Херсонської області, яка належить Особі 2 (договір оренди земельної ділянки від 2.04.2015, право оренди зареєстровано реєстраційною службою Горностаївського районного управління юстиції 22.04.2015 за №9449920);

— земельна ділянка площею 4,0666 га, контур №18а, ділянка №6, кадастровий номер №3, на території Великоблаговіщенської сільської ради Горностаївського району Херсонської області, яка належить Особі 3 (договір оренди земельної ділянки від 22.04.2015, право оренди зареєстровано реєстраційною службою Горностаївського районного управління юстиції 22.04.2015 за №9445754).

5.05.2015 ФГ «Елена» у листі №456 повідомило ТОВ «ТД «Україна» про укладення зазначених договорів оренди земельних ділянок.

8.05.2015 ФГ «Елена» виконало роботи зі встановлення та відновлення меж земельних ділянок загальною площею 12 га, розташованих на території Великоблаговіщенської сільської ради Горностаївського району Херсонської області, що підтверджується договором про розроблення технічної документації щодо встановлення та відновлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості від 8.05.2015, актами від 8.05.2015 прийомку-передачі межових знаків на зберігання щодо земельних ділянок, актами від 8.05.2015 погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами.

8.05.2015 комісією у складі представника сільської ради, ФГ «Елена» та підприємства, що встановлювало (відновлювало) межі орендованих земельних ділянок, обстежено земельні ділянки в межах зрошення площею 11,56 га та встановлено, що землі не засіяні.

ФГ «Елена» як землекористувач 8.05.2015 здійснило посів сої на орендованих земельних ділянках, що підтверджується актом №3 витрат насіння сої в кількості 1350 кг і садового матеріалу за травень 2015 року вартістю 16200,00 грн., нарахуванням заробітної плати за виконання зазначеного обсягу робіт у сумі 347,46 грн., що підтверджується формою сільгоспобліку №67 облікового листка тракториста-машиніста за травень 2015 року; витратами дизельного пального в кількості 58 л вартістю 1020,80 грн., що підтверджується лімітно-забірною карткою

№5 на отримання матеріальних цінностей від 7.05.2015, видатковою накладною від 15.04.2015 №ТС-0000001 від постачальника дизельного палива, квитанцією від 15.04.2015 №0X606000, згідно з якою оплачено дизельне пальне.

ТОВ «ТД «Україна» у період з 10.05.2015 зазначені земельні ділянки площею 11,68 га самовільно пересіяло та використало для вирощування сільськогосподарської культури сої. Відповідач зібрав на спірних земельних ділянках у жовтні 2015 року врожай по 36,2 ц сої з одного гектара. Факт використання земельних ділянок відповідач не оспорює.

За фактом самовільного зайняття земельної ділянки ТОВ «ТД «Україна» 19.05.2015 позивач звернувся із заявою до Горностаївського РВ УМВС України у Херсонській області. Кримінальне провадження за ст.197¹ Кримінального кодексу, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015230160000290, закрито 27.05.2015 у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, однак підтверджено факт самовільного зайняття земельної ділянки.

За заявою ФГ «Елена» 5.10.2015 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №12015230160000508 на підставі ч.1 ст.206 КК («Протидія законній господарській діяльності»). Постановою слідчого СВ Горностаївського ВП Каховського ВП ГУНП у Херсонській області від 26.11.2015 кримінальне провадження закрито у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, зазначено, що питання недійсності договорів оренди землі мають вирішуватися в судовому порядку.

Також судом установлено, що ТОВ «ТД «Україна» до дня повідомлення йому про передачу земельних ділянок іншій особі — позивачеві використовувало спірні земельні ділянки за договорами, укладеними з їх власниками. Зокрема, 1.02.2003 ТОВ «ТД «Україна» уклало договір із власником земельної ділянки Особою 1 строком на 5 років, який відповідним чином зареєстровано у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №47 у Великоблаговіщенській сільській раді. До цього договору сторонами підписано додаткову угоду №31(1), за умовами якої строк дії договору подовжено на 10 років з моменту його підписання та державної реєстрації, договір припиняє свою дію 1.02.2013. Цю додаткову угоду у встановленому порядку зареєстровано в Херсонській регіональній філії Державного комітету України по земельних ресурсах 8.05.2009 за №040972200124. Після закінчення зазначеного строку договір з Особою 1 у встановленому порядку не укладено (не поновлено).

Строк дії договору оренди землі, укладеного 31.03.2006 між ТОВ «ТД «Україна» і Особою 2 терміном на 5 років, сплив та у встановленому законом порядку не подовжувався.

Користування земельною ділянкою, належною Особі 3, ТОВ «ТД «Україна» обґрунтовувало наявністю договору оренди землі від 10.12.2012, однак цей договір не зареєстровано у встановленому законом порядку.

За розрахунками позивача, внаслідок протиправних дій відповідача, що полягають у незаконному зборі урожаю сої на орендованих позивачем зрошуваних земельних ділянках площею 11,68 га, ФГ «Елена» завдано збитки у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди) у розмірі 182885,39 грн.

Ухвалами від 24.02.2016, від 11.03.2016 Господарський суд Херсонської області зобов’язав Державну інспекцію сільського господарства у Херсонській області надати суду матеріали перевірки та розрахунок розміру шкоди, заподіяної ФГ «Елена» самовільним зайняттям земельної ділянки відповідачем.

На виконання цих ухвал Державною інспекцією сільського господарства в Херсонській області повідомлено, що однією з умов для розрахунку шкоди відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою КМ від 25.07.2007 №963, є акт обстеження земельної ділянки. Державний інспектор при проведенні обстеження земельної ділянки встановлює або спростовує факт порушення вимог земельного законодавства саме на момент її проведення, а отже, дистанційно розрахувати ймовірну шкоду неможливо. Перевірок за зверненням ФГ «Елена» щодо самовільного зайняття земельних ділянок ТОВ «ТД «Україна» не проводилося, розмір збитків не обраховувався.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач самовільно, за відсутності правових підстав використовував належну позивачеві земельну ділянку у своїй господарській діяльності, отримав від незаконного використання доходи, чим завдав позивачеві шкоди, розрахунок розміру якої доведено позивачем належними доказами.

При цьому суд зазначив, що постановою КМ «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» від 19.04.93

№284 встановлено порядок відшкодування збитків, зокрема при тимчасовому зайнятті земельних ділянок з дозволу або за згодою землекористувача. У такому разі збитки визначаються комісіями, створеними районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад або за угодою між власниками землі або землекористувачами та підприємствами, установами й організаціями. Отже, у разі самовільного зайняття земельних ділянок цей порядок не застосовується. Методика у спірних правовідносинах не застосовується з підстав, наведених у поясненнях Державної інспекції сільського господарства в Херсонській області.

За висновком суду першої інстанції позивач розрахував збитки, виходячи з фактичних даних, які обґрунтував даними бухгалтерського обліку та звітності, що відповідно до приписів ст.22 ЦК є упущеною вигодою. На положення постанови КМ «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» від 19.04.93 №284 позивач не посилався та на її підставі розрахунку збитків не проводив.

Апеляційний суд, із висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, зазначив, що розрахунок розміру збитків має здійснюватися виключно на підставі методики. Позивач вказаних норм не дотримався, матеріали справи не містять правильного розрахунку розміру понесених збитків, отже, в діях відповідача відсутні елементи складу цивільного порушення, що, у свою чергу, унеможливлює покладення на ТОВ «ТД «Україна» обов’язку відшкодовувати збитки у спірних правовідносинах.

Разом з тим у справі №12/5026/339/2012, копію постанови в якій надано для порівняння, суд

касаційної інстанції дійшов висновку, що доведення позивачем протиправності поведінки відповідача, яка полягає у самовільному зайнятті земельних ділянок, користувачем яких є позивач, наявність причинного зв’язку між такою поведінкою відповідача та заподіяними позивачу збитками у вигляді неодержаних доходів, вини правопорушника є підставою для задоволення позову.

У справі №922/2838/13 суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення суми неодержаного прибутку у зв’язку із самовільним зайняттям відповідачем земельних ділянок, які отримано позивачем в оренду.

У справах №904/4338/14, №907/415/14, №916/272/15-г суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що використання відповідачем земельної ділянки комунальної власності без оформлення права користування землею є підставою для стягнення на користь органу місцевого самоврядування збитків у вигляді неотриманого доходу (орендної плати).

У постановах ВСУ від 1.07.2015 у справі №3-383гс15 та від 7.10.2015 у справі №3-741гс15 викладено висновок про те, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Висновок судів касаційної та апеляційної інстанцій про відсутність у діях відповідача складу цивільного правопорушення є необґрунтованим, оскільки товариство користувалося земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що позбавило раду права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який вона могла б отримувати, якби її право не було порушено.

У постанові ВСУ від 14.09.2016 у справі №6-2588цс15 наведено правовий висновок про те, що користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавляє орендодавця права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який він міг би отримувати, якби його право не було порушено. Отже, у випадку неукладення договору оренди, суперфіцію або інших правочинів як правових підстав для користування земельною ділянкою з вини користувача настають правові наслідки, передбачені ст.157 ЗК і Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою КМ від 19.04.93 №284.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, ВСУ виходить із такого.

За змістом стст.15, 16 ЦК, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст.22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначена норма кореспондується з положеннями стст.224, 225 ГК, за змістом яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, понесені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або дотримання правил ведення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість утраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок порушення зобов’язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК.

Згідно зі ст.211 ЗК за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

За змістом ст.1 закону «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки — будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст.152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред’явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов’язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

У справі, яка розглядається, ФГ «Елена», звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог послалося на положення стст.224, 225 ГК, стст.22, 1166 ЦК, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення збитків, зауважило, що внаслідок самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки позивач не отримав доходів, які міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено. Розрахунок неодержаного доходу (упущеної вигоди) додано позивачем до позовної заяви.

Судом першої інстанції установлено, що у цьому випадку дійсно мало місце самовільне зайняття відповідачем земельних ділянок, які належать на праві оренди позивачу, і внаслідок протиправних дій відповідача, що полягають у незаконному зборі урожаю сої на орендованих позивачем зрошуваних земельних ділянках площею 11,68 га, ФГ «Елена» було заподіяно збитки у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди) в розмірі 182885,39 грн. Суд установив, що вартість однієї тони зерна сої у відповідний період становила 8900,00 грн., чого не оспорював відповідач. Останній отримав на спірних земельних ділянках 422,82 ц врожаю сої та дохід понад 376000,00 грн. Для розрахунку суми неодержаних доходів позивач узяв середні показники врожайності по району, що є меншими від фактичної врожайності сої, отриманої відповідачем, і вирахував із загальної кількості та вартості врожаю, що він міг би отримати при самостійному господарюванні на землях, суми витрат, які він обов’язково мав би понести на вирощування, збір врожаю на цих земельних ділянках, сплату податків, орендної плати тощо.

Натомість суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, положень норм матеріального права щодо підстав для настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків (упущеної вигоди) не врахував, обґрунтування, за якими не погоджується з висновками суду першої інстанції, у постанові не навів. Апеляційний суд помилково обмежився посиланням на недотримання позивачем положень методики як виключної підстави для розрахунку розміру збитків, що є, за висновком цього суду, наслідком відсутності у діях відповідача елементів складу цивільного правопорушення та неможливості покладення на останнього обов’язку з відшкодування понесених позивачем збитків.

Дійсно, відповідно до положень ч.3 ст.157 ЗК порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється КМ. Проте норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють обов’язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до методики (ч.2 ст.34 ГПК).

Зазначені порушення залишилися поза увагою суду касаційної інстанції.

За таких обставин апеляційний суд відмовив у задоволенні вимог позивача про стягнення упущеної вигоди на тій лише підставі, що її розмір не може бути встановлений з розумним ступенем достовірності без застосування методики, не дослідивши інших доказів, наданих позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, щодо захисту якого подано позов.

Ураховуючи викладене, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

У зв’язку з наведеним постанови судів апеляційної і касаційної інстанцій підлягають скасуванню.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у стст.32—34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до вимог ст.111²³ ГПК ВСУ розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Оскільки розрахунок суми збитків (упущеної вигоди), заявлених до стягнення позивачем, не був предметом дослідження суду апеляційної інстанції, при цьому ВСУ позбавлений процесуальної можливості з’ясувати правильність такого розрахунку грошових вимог, справа підлягає переданню на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись п.6 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, стст.111¹⁶, 111²³, 111²⁴, 111²⁵ ГПК, Судова палата у господарських справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву фермерського господарства «Елена» задовольнити частково.

Постанову ВГС від 9.02.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 3.08.2016 у справі №923/2075/15 скасувати, а справу передати на розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.111¹⁶ ГПК.

За матеріалами газети "Закон і Бізнес"