Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ТАЛІНА КРАВЦОВА, керівник практики сімейного права ЮБ «ЄПАП»
Для осіб, які вирішили жити в цивільному шлюбі, питання можливого поділу нажитого майна, звісно, спочатку не є актуальним. Та якщо справа дійде до розлучення і, можливо, до судового процесу, іноді виявляється, що обґрунтувати свої претензії на частку в майні практично неможливо через особливості цивільного шлюбу. Як визначити точку відліку — час, з якого такий шлюб узяв свій початок, та яким чином довести, що придбання майна відбувалось за спільні чи, навпаки, особисті кошти? Деякі акценти у своїх рішеннях розставив Верховний Суд, але нюанси все одно залишаються…
Чіткого визначення поняття «цивільний шлюб» в українському законодавстві немає. Натомість є норми, що регулюють відносини між особами, які перебувають у так званому цивільному шлюбі. Аналізуючи ці положення, можна зробити висновок стосовно того, що таке «цивільний шлюб». Так, відповідно до ст.74 Сімейного кодексу, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Таким чином, цивільний шлюб — це відносини жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю та при цьому не є одруженими. Подібні правові положення набули чинності з 1 січня 2004 р. Тож можна вважати, що саме відтоді в нашій державі на правовому рівні закріплено існування інституту цивільного шлюбу.
Правовий статус майна, набутого особами в цивільному шлюбі, є таким самим, як і правовий статус майна подружжя, — спільна сумісна власність. Відповідно до норм законодавства поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, відбувається згідно з положенням гл.8 СК. Таким чином, наразі поділ майна осіб, які перебувають у цивільному шлюбі, повністю прирівняно до поділу майна подружжя, яке офіційно оформило свої стосунки.
Законодавець передбачає договірний спосіб поділу майна, набутого особами в цивільному шлюбі. Досить часто ніхто з подружжя не звертається до суду з питань поділу майна, набутого за час перебування в цивільному шлюбі. Люди намагаються врегулювати майнові відносини після розлучення саме шляхом переговорів та визначення переліку майна (або його частки), що належатиме кожному після припинення фактичних шлюбних відносин. У такому випадку доцільно визначати не лише перелік майна, а й яким чином воно буде оформлюватися (у разі необхідності). Адже національне законодавство передбачає фіксацію права власності на окремі види майна лише після його реєстрації у відповідних державних органах (об’єкти нерухомості, автомобілі тощо).
Водночас нерідко сторони не можуть домовитися про поділ майна в добровільному порядку та, як наслідок, ідуть до суду. Що ж потрібно знати, звертаючись до останнього?
Перш за все слід ураховувати положення ст.74 СК, зокрема те, що в разі, коли жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. Таким чином, особі, яка звертається до суду, необхідно довести в першу чергу те, що вона проживала однією сім’єю з іншою особою та що майно, яке вона просить поділити, належить їй та іншій особі на праві спільної сумісної власності.
З цією метою необхідно встановити час, з якого особи перебувають у цивільному шлюбі, тобто проживають чи проживали однією сім’єю (спільне проживання). Законодавством чітко не встановлено, що саме означають поняття «спільне проживання» або «проживання однією сім’єю осіб, які не перебувають у шлюбі». А отже, і кількість доказів, і їх змістовність залежить від особи, яка доводитиме факт спільного проживання.
У судовому порядку це зробити не так уже й легко. Основним доказом у цьому випадку можуть бути показання свідків. Утім, останні не завжди можуть чітко вказати саме на факт проживання однією сім’єю або спільного проживання. В такому випадку, перш ніж звернутися до суду, особа повинна чітко розуміти, чи достатньо буде лише показань свідків та чи зможуть вони підтвердити факт спільного проживання. Для доказування можна також подавати до суду фотографії, що вказують на спільне проживання (на підтвердження, приміром, спільного відпочинку, ведення побуту тощо).
Ще важче встановити час, з якого особи проживали однією сім’єю. Інколи саме це має визначальне значення при поділі того чи іншого майна. Як показує судова практика, у більшості випадків, якщо друга особа не наводитиме інших доказів, підтвердження свідками факту спільного проживання є достатнім для суду.
Якщо особи, які перебували в цивільному шлюбі, вказують однаковий час, з якого вони проживали в фактичних шлюбних відносинах, то для суду таких показань сторін буде достатньо, аби встановити як безпосередньо факт їх перебування в фактичних шлюбних відносинах, так і їх тривалість.
При зверненні до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім’єю та поділ майна слід також зважати на одну з головних обставин — особи, які перебувають у цивільному шлюбі, не можуть одночасно перебувати в будь-якому іншому шлюбі. Інколи, не розірвавши шлюб, чоловік чи дружина починає спільно проживати з іншою особою. Таке проживання може тривати як незначний час, так і досить довго. При цьому чоловік та жінка, які проживають у цивільному шлюбі, не звертають уваги на ту обставину, що один із них фактично перебуває в зареєстрованому шлюбі з іншою особою.
У такому випадку майно, набуте парою, не підпадатиме під поняття «спільна сумісна власність» у розумінні СК, а тому при його поділі не можна застосовувати гл.8 цього кодексу. За цієї ситуації майно також підлягає поділу в судовому порядку, однак його статус та порядок поділу визначатимуться Цивільним кодексом та іншими законами.
Нерідко особи, перебуваючи певний час у цивільному шлюбі, згодом реєструють свої стосунки. У цьому випадку особи мають право як на поділ майна, набутого в офіційному шлюбі, так і на поділ спільного майна, набутого в період перебування в цивільному шлюбі.
При цьому суди інколи не задовольняють позовну заяву про поділ майна, набутого в цивільному та офіційному шлюбах, оскільки потрібно нібито подавати окрему позовну заяву про поділ майна, набутого в цивільному шлюбі.
Виходячи з практики Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, така позиція судів є неправильною, а питання щодо поділу спільного майна, набутого особами як у цивільному, так і в зареєстрованому шлюбі, має розглядатися в одному провадженні, з установленням усіх обставин справи.
Так, наприклад, в одному зі своїх рішень ВСС чітко зазначає, що «вказівка в рішенні апеляційного суду про те, що майно, придбане в період спільного проживання однією сім’єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, може бути визнане спільною власністю таких осіб лише в разі подання про це позову, є помилковою» (справа №6-12074ск12). При цьому суд указав, що правове значення в цьому випадку має доведеність обставин, на які посилалася позивач для обґрунтування вимог щодо поділу майна, а тому неможливо погодитись з посиланням в ухвалі апеляційного суду на те, що поділ такого майна виходить за межі поданого позову.
Суд апеляційної інстанції не з’ясував наявність обставин, якими обґрунтовувалися вимоги про поділ майна, не оцінив наданих доказів цього та не вирішив позовних вимог про поділ спільного майна, набутого сторонами в період спільного проживання без реєстрації шлюбу.
Таким чином, у випадку, якщо особи спочатку перебували в цивільному шлюбі, а потім зареєстрували його, суд повинен вирішити питання про поділ майна, набутого як за час цивільного, так і за час офіційного шлюбу, за однією позовною заявою та в межах одного провадження. Однак у цьому випадку сторони повинні обґрунтувати та довести ті обставини, які вказують на статус майна як спільного.
Одним із важливих питань при поділі спільного майна, набутого особами в цивільному шлюбі, є розмір часток у такому майні. Відповідно до положень ст.70 СК, яка застосовується до відносин осіб, які перебувають або перебували в цивільному шлюбі, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Водночас при розгляді справи про поділ спільного майна особа, яка вважає, що воно набуте не за спільні кошти, а за особисті, для збільшення своєї частки в майні або його вилучення з переліку спільного майна повинна надати відповідні докази. Так, основними аргументами можуть бути докази про те, що один з учасників фактичних шлюбних відносин за період спільного проживання не мав достатніх коштів для придбання або покращення стану майна без залучення особистих коштів іншого.
Доказову силу мають ті документи, які можуть підтвердити наявність заробітку чи іншого доходу (договір про отримання кредиту в банку на ім’я одного або обох учасників фактичного шлюбу, про позику, дарування грошей), або документи, що підтверджують витрати на спільне майно.
У цілому судовий процес та доказова база щодо поділу спільного майна осіб, які перебувають або перебували в цивільному шлюбі, мало чим відрізняються від поділу спільного майна подружжя, котре свого часу офіційно зареєструвало шлюб.
Цікавим з точки зору застосування судової практики про поділ майна осіб, які перебували в цивільному шлюбі, є рішення Верховного Суду у справі №6-135цс13 від 25.12.2013 (див. стор.19. — Прим. ред.). У цьому рішенні розкрито підходи до поділу майна осіб, які перебували у цивільному шлюбі до набрання чинності положеннями СК, які врегулювали такі відносини.
Суди під час розгляду справ про поділ майна між особами, які перебували в цивільному шлюбі до 1 січня 2004 р. та майно яких набувалося до цього часу, відмовляли в задоволенні вимог щодо поділу такого майна, оскільки ці відносини на той час виходили за межі сімейних. Відповідно, суди не могли чітко зорієнтуватися в усіх аспектах стосовно статусу такого майна та прав інших осіб на частку в ньому.
ВС у своєму рішенні підтвердив право осіб, які перебували або перебувають в цивільному шлюбі, на поділ майна, яке вони набули до 1 січня 2004 р. Суд указав, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об’єктом їх спільної сумісної власності, якщо:
майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід уважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об’єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);
інше не встановлено письмовою угодою між ними.
При цьому ВС указав, що суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім’єю, слід встановити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці. Суд наголосив, що сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без встановлення факту ведення спільного господарства, побуту та бюджету не може бути підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.
Нерідко суди неоднозначно підходили до визначення поняття майна, набутого в результаті спільної праці членів сім’ї. У той же час ВС дав фактично тлумачення цього поняття, що, звісно, вплине на практику застосування законодавства в питаннях поділу майна.
Однак це рішення та встановлені в ньому підходи до поділу майна стосуються лише відносин між особами, які перебували у фактичних сімейних відносинах до вступу в силу положень нового СК, а саме до 1 січня 2004 р.
Таким чином, процедура поділу спільного сумісного майна, набутого особами в цивільному шлюбі з 2004 р., є такою самою, як і майна осіб, які перебувають у офіційному шлюбі. Водночас незареєстрований шлюб має свою специфіку як у питанні правового захисту осіб, так і щодо поділу спільного майна, яке особи набули під час фактичних шлюбних відносин.
Судова практика в питаннях поділу майна між особами, котрі набули таке майно в період цивільного шлюбу, з кожним роком заповнює все більше прогалин та усуває непорозуміння, що виникають у процесі застосування норм СК. Проте сімейні відносини є настільки різноманітними, що до вирішення кожної життєвої ситуації необхідно підходити індивідуально.
За матеріалами газети "Закон і Бізнес"